— Такий годиться, лікарко Е.?
— Цілком, — відповіла Ерін, але не підвела голови. — Окей, Тіфф, сильно тужся.
— Моя спина мене вбива… — озвалася Тіффані, тільки
— Я бачу його голівку, — гукнула Лайла. — Я бачу його обли… ох, Боже, Ерін, що?
Ерін відштовхнула вбік Джолі і вхопилася за одне плече дитини, поки та не сховалась назад, вдавивши пальці так глибоко, що ледь не стало зле Лайлі. Голова дитини сковзнула вперед, натужно смикнувшись набік, немов вона намагалася оглянутись туди, звідки з’явилася. Очі були заплющені, лице попелясто-сіре. Шию охопила й тягнулася по щоці вгору до вуха — наче петля ката — закаляна кров’ю пуповина, нагадавши Лайлі ту червону змію, що звисала з Дивовижного Дерева. Від грудей і нижче немовля досі залишалося всередині своєї матері, хоча одна рука вже вивільнилася й безживно висіла. Лайла бачила кожний досконалий пальчик, кожний досконалий нігтик.
— Кинь тужитися, — сказала Ерін. — Я розумію, ти хочеш з цим закінчити, але поки що не тужся.
— Мені треба, — прохрипіла Тіффані.
— Так ти удавиш свою дитину, — сказала Джолі. Вона знову стояла поруч Ерін, плече до плеча. — Зачекай. Просто… дай мені одну секунду.
Надто пізно, подумала Лайла. Воно вже удавлене. Достатньо лише подивитися на це сіре личко.
Джолі просунула один палець під пуповину, потім два. Вона поворушила пальцями, як ото роблять, коли когось підзивають, спершу відтягнувши пуповину від шиї немовляти, а потім і зсунувши її.
Тіффані кричала, кожна жила в неї на шиї була твердо напнута напругою.
— Тужся! — гукнула Ерін. — Щосили тужся! На три! Джолі, не дай дитині впасти лицем на цю брудну, як той хер, підлогу, коли вийде! Тіфф! Раз, два,
Тіффані натужилась. Дитина буквально вистрелила в руки Джолі Сурат. Вона була ослизлою, вона була красивою і була вона мертвою.
— Соломинку! — крикнула Джолі. — Подайте соломинку! Мерщій!
Ілейн ступила вперед. Лайла навіть не побачила її руху. Вона вже тримала одну напоготові. Захисний папір зірвано.
— Ось.
Ерін взяла соломинку.