Гахнув постріл, і повітря метнулося з Ван. Її відкинуло на холодильник, а потім опустило на підлогу. Кров ллялася з кульової рани в її стегні. Рушниця, яку вона тримала, вилетіла їй з рук. Прямо перед нею, над краєм кухонного стола курився димок. Аж тоді вона побачила дуло; пістолет, який Мешаум ховав приліпленим під стільницею.

Фріц звільнив його від клейкої стрічки, якою той там тримався, підвівся і обійшов стіл.

— Обережність ніколи не зайва. Тримаю зарядженого пістоля в кожній кімнаті.

Він присів поряд з Ван і надавив дулом пістолета їй на лоба. В його віддиху вчувався дух тютюну і м’яса.

— Цей належав ще моєму дідусеві. Що про це думаєш, ти, жирна свинюко?

Вона не вельми про щось задумувалася, та й не мусила. Права рука Ван Лемплі — та, що колись поклала Голлі «Ломщицю» О’Міра під час чемпіонату Долини Огайо 2010 року в матчі серед жінок 35–45-річного віку, а в 2011-му, на додаток, порвала ліктьову зв’язку Ерін Мейкпіс — була, як пружинна пастка. Ця її права рука зметнулась, вхопила Фріца Мешаума за зап’ясток, замкнула його пальцями, зробленими зі сталі, і смикнула донизу так різко, що той упав просто на неї. Старовинний пістоль стрелив, ввігнавши кулю в підлогу між рукою і боком Ван. Жовч піднялася їй в горло, коли тіло Фріца надавило своєю вагою на її рану, але Ван не припинила викручувати йому руку, і в такому положенні все, що він міг зробити, це знову вистрелити в підлогу, перш ніж зброя вислизнула з його пальців. Хруснули кістки, брязнули зв’язки. Фріц заверещав. Він укусив її за руку, але вона лише дужче вивернула йому зап’ясток і почала методично гатити його по потилиці кулаком лівої руки, продираючи там діамантом своєї обручки.

— Окей, окей! Помилуй! Йобана, помилуй! Я здаюся! — кричав Фріц Мешаум. — Досить уже!

Але Ван так не думала. Її біцепс напружувався, і тату при могильному камені — ТВОЯ ГОРДІСТЬ — здималось горою.

Вона не переставала викручувати однією рукою і гатити іншою.

Розділ 12

Розділ 12

1

1

В останню тюремну ніч випогодилося, дощові хмари дня відігнало на південь повносилим вітром, залишивши небо зіркам і запрошуючи звірину піднімати голови, принюхуватися і балакати. Жодних сімдесяти двох годин. Жодних сумнівів. Уже завтра настануть зміни. Тварини відчували це так, як вони відчувають наближення грози.

2

2

Зіщулений біля свого напарника на задньому сидінні одного з реквізованих для блокпосту на шосе 31 автобусів, Ерік Бласс слухав хропіння Дона Пітерза. Слабенькі муки сумління, які відчував Ерік через спалення Старої Ессі, вгамувалися із затуханням дня. Якщо ніхто так і не помітив її зникнення, то яке вона мала значення, так же ж?