Ренд Квіґлі, значно вдумливіший чоловік, аніж хтось у ньому це вбачав, також сидів зіщулений. Його місце було на пластиковому стільці в кімнаті відвідин. На колінах у нього лежав угору дном іграшковий автомобіль для дітей із гостьової зони. Скільки Ренд пам’ятав, той був джерелом зневіри для малечі; діти утримуваних залазили в нього і могли штовхатися вперед, але їх чекало розчарування, бо вони не могли ним повертати. Проблема була в зламаній осі. Ренд дістав зі свого інструментального ящика тюбик епоксидки і склеїв перелом, а тепер обв’язував його шпагатом. Думка про те, що це можуть бути останні години його життя, не оминала офіцера Квіґлі. Його заспокоювало, що він робить щось корисне у той останній час, який, можливо, йому залишився.

На лісистому пагорбі понад в’язницею Мейнард Ґрайнер дивився вгору на зірки і фантазував, як він розстрілює їх із Фріцевої базуки. Якби це можна було зробити, чи лопалися б вони, як ’лектричні лампочки? Чи хто-небудь — учені, може — пробивав діру в космосі? А інопланетяни думали колинебудь про те, щоб стріляти по зірках із базук чи променями смерті? Ловелл, що сидів спираючись спиною на стовбур кедра, наказав брату, який лежав на спині, щоб той обтер собі губи; світло зірок, послане сюди більйони років тому, блищало в слині, яка вільно стікала у Мейнарда з рота. Настрій у Лова був кислий. Він не любив чекати, але не в їхніх найкращих інтересах було виступати з артилерією, поки копи не почнуть своїх дій. Кусали москіти, та ще якийсь геморой, тобто пугач, кричав від самого заходу сонця. Валіум круто підняв би йому настрій. Навіть якийсь найквіл[358] міг допомогти. Якби поблизу була могила Великого Ловелла, Малий Ловелл, не вагаючись, розкопав би зогнилий труп і позбавив його тієї пляшки «Повстанського кличу».

Там, унизу, лежала прицвяшена різким сяйвом ліхтарів, що світили з високих стовпів, Т-подібна будівля тюрми. Той видолинок, де стояла тюрма, з трьох боків оточував ліс. На схід від неї відкрите поле тягнулося до того пагорба, на якому отаборилися Лов з Меєм. «Це поле, — подумав Лов, — ідеальне стрільбище. Взагалі нічого не перешкоджає польоту потужного снаряду базуки. Коли прийде час, це буде просто супер».

3

3

У закапелку між носом флітвуда Баррі Голдена і передніми дверима в’язниці сиділи навпочіпки двоє.

— Бажаєте зробити честь? — спитав Тіґ у Клінта.

Клінт не був певен, що це честь, але сказав «гаразд» і запалив сірника. І підніс його до бензинової доріжки, яку Тіґ з Рендом проклали раніше.

Доріжка спалахнула, зазміївшись від передніх дверей через язик парковки і попід внутрішню огорожу. На трав’яній смузі, яка відділяла цю огорожу від другої, зовнішньої, спочатку зажевріли, а потім почали мерехтіти щедро политі бензином купи шин. Невдовзі ці вогнища відігнали майже всю темряву від периметру в’язниці. Брудний дим завитками курів угору.