— Ні.
— Зрозумієш, — сказала Євка. — На іншому кінці цього тунелю є одна жінка, і вона намірилися його закрити, якщо хтось їй не завадить. Я поважаю її позицію, як на мене, вона цілком адекватна, чоловічий вид діяв ницо по цей бік Дерева, хоч як поблажливо не оцінюй, цього висновку не змінити, але кожна заслуговує на слово. Одна жінка — один голос. Не можна дозволити Ілейн Наттінг вирішувати за всіх.
Євка приклалася обличчям до ґрат своєї камери. Молода парость зростала в неї на скронях. Її очі золотаво-брунатного кольору були очима тигриці. Нетлі купчилися в її волоссі, згромаджуючись у тріпотливу стрічку. «Вона чудовисько, — подумала Джінет, — але ж вродлива».
— Який це має стосунок до Боббі?
— Якщо Дерево згорить, цей тунель закриється. Ніхто ніколи не зможе повернутись. Ні ти, ні жодна інша жінка. Кінець стане неминучим.
— Нє, нє, нє. Він уже неминучий, — проказав Дейміен. — Іди спати, Джіні.
— Ти можеш нарешті заткнутися! Ти мертвий! — закричала на нього Джінет. — Мені шкода, що я тебе вбила, і я будь-що зробила б, аби це скасувати, але ти був жорстоким до мене, і що зроблено — те зроблено, тож просто заткни свого рота нахер!
Ця заява луною прогулялася в тісних межах Крила А. Там не було Дейміена.
— Гарно сказано, — похвалила Євка. — Хоробро! А тепер послухай мене, Джінет: я хочу, щоб ти заплющила очі. Ти підеш крізь тунель —
Джінет подумалося, що тут вона вже розуміє.
— Тому що я спатиму?
— Саме так! Щойно ти опинишся по інший бік, тобі покращає, ти почуватимешся так, як давно вже не почувалася. Я хочу, щоб ти пішла слідом за лисом. Він приведе тебе туди, куди тобі потрібно. Пам’ятай: Боббі і Дерево. Одне залежить від іншого.
Джінет дозволила своїм очам зімкнутися. Боббі, нагадала вона собі. Боббі, і Дерево, і той тунель, що веде в обох напрямках. Той, що його одна жінка на ім’я Ілейн хоче закрити спалюванням. Іти за лисом. Вона порахувала один-два-тричотири-п’ять, і все залишилося так само. Та тільки не для Євки, яка перетворилася на Зелену Пані. Немов сама була якимсь деревом.
Потім вона відчула лоскіт на щоці, дотик найделікатнішого мережива.
10
10
Після пострілу вони почули, як Берт Міллер заволав і почав квилити, і не переставав квилити, коли його супутник відтягував його геть. Клінт позичив нічний приціл Віллі Берка, щоб подивитися самому. Жовта фігура на землі вхопилася собі за стегно, а інший чоловік тягнув її геть, підхопивши під пахви.
— Добре. Дякую.
Клінт повернув гвинтівку Веттермору. Віллі Берк дивився на них обох з обачливою уважністю: почасти з захопленням, почасти з осторогою.