— Увечері було зруйновано муніципальну будівлю. Ті, хто це зробив, перевели провину на вас. Шериф Кумс усе покинув і поїхав геть. Френк Ґірі поведе своїх людей вранці. Щонебудь із цього є для вас сюрпризом, Клінте?
Він не здивувався нічому.
— Ви вельми добре вмієте досягати того, чого бажаєте, Євко. Хоча вітати вас із цим я не збираюсь.
— Подумайте тепер про Лайлу й інших у світі по той бік Дерева. Прошу, повірте мені, їм там добре живеться. Вони розбудовують дещо нове, дещо гарне. І там з’являться чоловіки. Кращі чоловіки, змалку виховані жінками в жіночому суспільстві, чоловіки, яких навчатимуть пізнавати себе і пізнавати їхній світ.
Клінт сказав:
– Їхня природна сутність виявить себе з часом. Їхня самцевість. Один підніме кулак проти іншого. Повірте мені, Євко. Ви дивитися на людину, яка знає.
— Дійсно так, — погодилася Євка. — Але така агресія
— Вона вже спить зараз десь, — сказав Клінт.
Євка усміхнулась, немов вона щось про це знала.
— Я не така дурненька, аби обіцяти вам, що жінки по той бік Дерева створять утопію. Те, що вони отримуватимуть, — це кращий старт і добрі шанси на кращий кінець. Ви стоїте поперек дороги цьому шансу. Ви, і тільки ви, з усіх чоловіків на землі. Я хочу, щоб ви це знали. Якщо ви дасте мені померти, ті жінки звільняться для життя за їхнім власним вибором.
— За
Його власний голос вчувався йому перегорілим.
Істота по той бік дверей камери вибивала кінчиками пальців якийсь ритм по рамі ліжка.
— Лінні Марс була в шерифській управі, коли її зруйнувало вибухом. Вона пішла назавжди. Вона не отримала вибору.
— Ви в неї його забрали, — сказав Клінт.
— Ми можемо так продовжувати безкінечно. Він сказав, вона сказала. Найстаріша історія у всесвіті. Йдіть, бийтеся у своїй війні, Клінте. Це те, що чоловіки знають, як робити. Зробіть так, щоб я побачила наступний захід сонця, якщо зможете.