—
– І що ж це за місія?
—
— Як вони можуть… — почала Мікейла, але не встигла закінчити своє запитання, як попереду вдарив другий снаряд з базуки. Струснулась підлога, й досередини знову бухнув чорний дим, що смердів дизельним пальним.
— Не знаю, як вони можуть бодай щось зробити, та й байдуже мені, — сказала Ейнджел. — У них — своя робота, а в мене — своя. Ти можеш помагати або я можу ввігнати оце долото тобі в горлянку. Що тобі більше подобається?
— Я помагатиму, — сказала Мікейла. (Геть журналістську об’єктивність, важкувато буде пізніше створити репортаж про ці події, якщо вона, самі розумієте, помре.) Мікейла вирушила слідом за Ейнджел, яка, здавалося, принаймні знає, куди йде.
— А що це за робота? — спитала вона.
— Боронитиму відьму, — сказала Ейнджел. — Або помру, боронячи.
Перш ніж Мікейла встигла щось на це сказати, Джаред Норкросс виступив із кухні, що сусідила з тюремною пральнею, в якій його була залишила Мікейла. Ейнджел підняла долото. Мікейла вхопила її за зап’ясток.
— Ні! Він з нами!
Ейнджел подарувала йому свій найкращий Погляд Смерті.
— Правда? Ти з нами? Ти помагатимеш боронити відьму? — Ну, — сказав Джаред. — Я планував сходити до клубу, зарядитися трохи екстазі, але, гадаю, я можу змінити свої плани.
— Я пообіцяла Клінтові оберігати тебе, — сказала Мікейла докірливо.
Ейнджел махнула долотом й оскалила зуби:
— Ніхто не дістане захисту сьодні, крім відьми. Ніхто не дістане захисту, крім Євки!
— Добре, — сказав Джаред. — Якщо це поможе моєму тату і поверне назад маму та Мері, я в справі.
— Мері — це твоя подружка? — запитала Ейнджел. Вона опустила долото.
— Не знаю. Не зовсім ґьорлфренд, я гадаю.