«Тобто як – так собі?» – зважився я висловити свій подив.

«Знаєш, бувають горбаті роботи, – відповів голос із машини. – Отож коли тебе мучить горб і скорченість, а водночас ти віриш, що ти такий, бо таким тебе зволив бачити Предвічний і план твоєї скорченості виник серед Його туманних задумів ще до створення світу, тоді легко терпітимеш свій стан. Але коли тобі скажуть, що це сталося лише внаслідок того, що якихось один‑два атоми послизнулись і не вскочили на потрібне місце, що тобі лишається, як не вити ночами?»

«Але ж лишається, лишається, – докірливо закричав я. – Адже і горб, і скорченість можна випростати, для цього треба тільки мати високі знання!»

«Та знаю! – понуро мовила машина. – Простакам справді так здається…»

«А хіба це не так?» – здивувалися ми з Кляпавцієм.

«Коли надходить час випростування горбів, – промовила машина, – можливості вже зовсім нещадні! Можна не тільки випростувати горби, а й доточувати розум, робити сонця квадратними, доробляти планетам ноги, продукувати синтетичні долі, значно солодші від справжніх; усе починається безвинно – від кресання кременів, а закінчується будівництвом всемогутниць і всемогутників! Пустеля нашої планети – це не пустеля, а Супербоготрон, у мільйон разів потужніший від цієї примітивної коробки, яку ви збудували; створили його наші прадіди, бо все інше здавалося вже їм надто легким, і хотіли вони з піску крутити думки; вчинили так з мегаломанії, і зовсім даремно, бо коли можна робити все, то вже абсолютно нічого додати до цього неможливо. Розумієте мене, ви, слаборозвинені?!»

«Розуміємо, розуміємо! – сказав Кляпавцій, бо я тільки тремтів. – Але чому ж, замість займатися оживлювальною діяльністю, ви тільки лежите, почухуючись у своєму геніальному піску?»

«Тому що всемогутність стає найусемогутнішою тільки тоді, коли абсолютно нічого не робить! – відповіла машина. – Можна зійти на вершину, але всі дороги з неї ведуть униз! Попри те, що сталося, ми лишаємося цілком порядними особами, отож для чого нам щось робити? Ще наші прапрадіди – просто так, для випробування Боготрону – зробили наше сонце квадратним, а планеті надали форми скрині, перетворивши її найвищі гори в ряд монограм. Так самісінько можна було б поробити всі зірки в клітинку, половину їх загасити, а другу – розпалити, сконструювати істот, населених меншими істотами, так щоб думки велетнів змушували карликів до руху, бути в мільйоні місць одночасно, перемістити галактики в такий спосіб, щоб вони вкладались у приємні для ока візерунки. Але скажи мені, будь ласка, для чого, власне, треба було втілювати котрусь із цих ідей? Що поліпшиться у Космосі від того, що зірки будуть трикутними або на коліщатах?»