* * *

Допомагати на ярмарку стало для Гессі новинкою. Спочатку вона дуже хвилювалась, проте Магрі розповіла, що вони роблять це щовихідних, та й шановна гостя не зобов’язана приєднуватись. Але шановна гостя дуже хотіла.

Тому подруга розбудила її раніше, ніж завжди, і вони весь ранок пакували випічку до кошичків і готували святкові набори в красивих пакетах зі стрічками та гілками хвої. Потім із тими кошичками довелося йти до центру — і ні разу не впасти на крутих схилах. Гессі помітила, що в небезпечних місцях вулиці обабіч тяглись довгі-довгі поруччя, увішані бурульками. Подекуди такі поруччя були й у стінах будинків. І вони кілька разів, коли бруківка виявлялася заслизькою, таки добряче допомогли їй з Магрі.

— Якби Йоннагі та Йовальт не заспали, то помогли би нам із тими пакетами, — бідкалась подруга дорогою.

Йоннагі та Йовальт, котрих зазвичай кликали Йоном і Вальтом, виявились братами Магрі, молодшими на рік. Ще вона мала старшого брата, котрий навчався на лікаря в Астірі, і кількох молодших сестер.

— Йону і Вальту ще столи носити! — Рум’яна, як яблучко, подруга Магрі оминула їх, черкнувши руку Гессі важкою спідницею в темно-сині смуги. Вона несла доверху наповнений кошик.

— У них і так роботи нема, поки канікули! — кинула Магрі. — Ньоочі, то моя подруга з-під Астірі, — кивнула вона в бік Гессі. — Хоче нам помагати.

— То хай! Більше людей — веселіше! Здоганяйте! — по цих словах Ньоочі подріботіла вниз дуже швидко.

— Магрі, а чому так багато людей беруть участь у ярмарку?

— Бо чи не кожна дівчина тут може стати морською вдовицею, — кинула Магрі, мовби ці слова є лише природною частиною життя і потребують спокійного сприйняття. — Та й заведено, що частину заробітку віддаємо їм на поміч, а частину лишаємо собі.

— Я не знала.

— Ти й не мала знати. Онде всі! — Магрі раптом показала рукою на майдан з фонтаном.

Там уже кипіла робота. Світлі голови братів Магрі виднілися між інших хлопців, котрі розкладали столи, стільці, коробки, а подекуди й цілі маленькі намети. Попри побоювання Гессі, що там виявиться надто сумно й траурно, на майдані, навпаки, всі сміялись, швидко розкладали хто що мав із собою. Навіть жінки — а їх було багато, деякі геть юні — в чорних вуалях, які покривали волосся, теж усміхались, витирали натомлено чола, і синяве полум’я, котре осяювало їх в очах Гессі, ставало менш видимим.

Ньоочі покликала їх, розмахуючи рукою. Магрі потягла Гессі за собою та широкими кроками перетнула майдан.

— Ма-агрі, Йон-де загубив дорогою таблички! — поскаржилась подруга, хоча голос її чомусь був дуже радісним.