— О, я їла в потязі, дякую, — відповіла Гессі тихо. Вона подумки порівнювала Магрі і Фаусту, думаючи, яка з них більш говірка.

— Пф-ф, Гестіє Амаліє, ти моя гостя. І знаю я, чим частують у потягах. Ні-ні, ти маєш спробувати нашу фірмову випічку. І гарячого супу не завадить, бо ти схожа на мариновану оливку!

Гессі не стрималась і розсміялась. Магрі вдоволено хитнула головою і зачинила двері.

— От я і тут, Аїдене. — дівчина сіла на край ліжка, котре було ще чужим, проте на кілька днів мало стати її прихистком.

Вона не здивувалася, що батечко перед від’їздом справді дізнався про сім’ю Магрі, котра перебралась до Фіолле навесні. Виявилось, їхня пекарня раніше стояла неподалік материної цукерні! Тож батьки взяли справу у свої руки й повідомили сім’ю Магрі про плани доньки. Випадкова знайома не забула про давню обіцянку.

Нова пекарня її родини стояла просто на вершині пагорба, на крутій вулиці, котра злітала вгору, а тоді опускалась просто до центру міста. Довкола купчилося багато-багато дрібних будинків із похилими дахами, закрижанілими флюгерами та важкими віконницями. Магрі пояснила, що часом так холодно й вітряно, що без віконниць підлога на кухні за ніч береться інеєм.

Гессі розкрила валізку й подумала, що вдягти до обіду.

— Магріте-ель! — Крик знизу примусив її здригнутись.

Дім видавався маленьким порівняно з їхнім маєтком, тому тут було добре чути, коли хтось когось кличе. Проте це не руйнувало відчуття затишку. І Гессі була певна, що великі палати у Фіолле не вельми популярні: обігріти їх посеред зими — надто складне завдання.

Вона дістала найтеплішу сукенку й шерстяні панчохи. Тоді ще плетену шаль, котру їй подарувала Доанна перед святами. Відчуття самоти й самостійності п’янило, хоча це лише на кілька днів. Ніяких батьків, котрі розлучаються; жодної сестри, заплутаної у своїх кавалерах; жодного юнака, котрий прагне того, чого вона не може дати…

— Їй-богу, Аїдене, я справді тікаю, — пробурмотіла вона до відчиненого вікна, застібаючи ґудзики на довгому сіро-вишневому светрі, який вирішила вдягти на сукню.

— …Ти можеш залишатися скільки хочеш! — щебетала Магрі, поки Гессі обідала. — Я зранку заклопотана, але потім можу гуляти з тобою й показувати місто. Якщо захочеш… та певно, що захочеш! Кому ж охота самій тинятися в таку холоднечу?

— Мені подобається гуляти на самоті, — відповіла дівчина, — проте я потребую хорошого провідника принаймні на одну прогулянку, щоб не заблукати. Не дуже ґречно буде створити вам проблеми своїм раптовим зникненням!

— Ні-ні, навіть не кажи про це «зникнення». Зникати в нас заборонено, так-так. То що ти хочеш побачити передусім?