Варта! Варта! Террі Пратчетт

Варта! Варта! Террі Пратчетт

Текст не можна копіювати, розповсюджувати чи поширювати на інших інтернет-ресурсах. Поважаймо авторське право і працю одне одного. 

Там лежать дракони. 

Лежать вони собі… А як саме лежать? 

Вони не поздихали. І не дрімають. І не вичікують — адже чекання передбачає мету. То яке ж слово нам потрібне?.. 

Мабуть, сплячка… 

Хоч тут і просторо, але драконам все одно тісно. На кожному кубічному дюймі — або кіготь, або пазур, або пластина луски, або кінчик хвоста. Ніби на отих малюнках з оптичними ілюзіями. І ваші зіниці врешті-решт доносять до мозку, що насправді кожен просвіт між драконами — це ще один дракон. 

Така собі бляшанка із сардинами, але величезними, вкритими грубою лускою, пихатими й гоноровими. 

І можна припустити, що десь є ключ. 

Дуже-дуже далеко, в Анк-Морпорку — найдревнішому, найвеличнішому і найзамурзанішому місті, — почало світати. З сірого неба щось дзюркнуло, поцяткувавши річковий туман, що клубочився вулицями. Щури найрізноманітніших порідь товклися у своїх нічних справах. Під вогким покривом темряви убивці вбивали, крадії крали, повії віялися. Словом, усе як треба. Захмелілий капітан Ваймз з Нічної сторожі, ледь тримаючись на ногах, проплентався вулицею, а тоді його прийняла в свої ніжні обійми стічна канава біля застави. Там він і лежав, а тимчасом над ним у передранковій мряці шипіло й мінилося світло, складаючись у літери…