Похропування лунало саме з-під того стола. Шмат подертої ковдри заледве вкривав якусь гірку мішечків із піском. Але ні: насправді там лежав дорослий орангутан чоловічої статі. 

Бібліотекар. 

Зараз мало хто звертав увагу на його мавпячу подобу. Він зазнав перетворення внаслідок магічного нещасного випадку. Там, де зберігають стільки потужних книжок разом, завжди існує ризик. Взагалі-то вважали, що він легко відбувся, — врешті-решт бодай якесь тіло одержав. А ще йому дозволили й далі виконувати роботу (він мав до неї неабиякий хист). Втім, «дозволили» — не найвлучніше слово. Просто він вмів закопилити верхню губу й показати такі жовті зуби, якими не могла похвалитися жодна пащека в Раді академії, і тому якось так склалося, що збереження за ним робочого місця навіть не висували на обговорення. 

Але пролунав іще один звук, якого не мало б тут бути: рипіння дверей. Потім кроки. Хтось зник у лабіринті полиць. Книжки обурено зашурхотіли, а деякі з великих гримуарів брязнули своїми ланцюжками. 

Бібліотекар не прокинувся: його приспав тихий шелест дощу. 

За півмилі від Бібліотеки, зручно лежачи в канаві, капітан Ваймз з нічної варти розтулив рота і заспівав. 

Хтось вбраний у чорне прослизнув нічними вуличками, шмигаючи від дверей до дверей, і опинився біля воріт, що аж ніяк не здавалися гостинними. Втім, невимушений ефект залякування виник не лише завдяки входу. Скидалося, що архітектору дали спеціальні інструкції. «Ми хочемо чогось жаского, огорненого чорним, — пояснили замовники. — Тож вмости над воротами бридку ґоргулью. І нехай вони, зачиняючись, так грюкають, мовби велетень тупнув ногою. І нехай кожному дається втямки, що для них тут не дзеленчатиме дзвіночок». 

Приходько застукотів пальцями по темній дерев’яній панелі, набиваючи якийсь складний код. Прочинилося крихітне заґратоване вічко, крізь яке позирнуло недовірливе око. 

— Знаменна сова пугука вночі, — сказав відвідувач, намагаючись викрутити воду зі свого балахона. 

— Однак численні сиві лорди сумовито йдуть до людей, якими ніхто не керує, — продекламували з того боку ґрат. 

— Сестриниці старої панни слава, слава, — кинув у відповідь незнайомець, з якого скрапувала вода. 

— Для ката рівні зростом всі здобувачі. 

— Але воістину троянда в терні розквіта. 

— Добра матір варить квасолеву юшку для блудного сина, — промовили з-за хвіртки. 

Запала мовчанка. Лише дощ накрапував. 

— Що? — перепитав нарешті відвідувач. 

— Добра матір варить квасолеву юшку для блудного сина. 

Ще довша тиша.