— Ці бісові горіхи й не розкусиш, — сказала Тітуня, випльовуючи один на долоню. — Доведеться мені зняти черевика й оцей колоти підбором. 

Занурившись у незвичне, а тому дещо дратівливе мовчання, Бабуня намагалася розібрати, що там говорить пролог. Театр турбував її. Він мав власну магію, магію, непритаманну і непідконтрольну їй. Він змінював світ і стверджував, що речі влаштовано зовсім не так, як насправді. Було й дещо ще гірше. Магія театру взагалі не належала магам будь-якого штибу. Нею управляли пересічні люди, які не могли знати правил поводження з магією. Вони змінювали світ просто заради красного слівця. 

Герцог і герцогиня сиділи в кріслах просто перед сценою. Коли Бабуня кинула на них погляд, герцог напівобернувся і усміхнувся так, щоб вона це побачила. 

Світ подобається мені таким, яким він є, подумала вона. А минуле — таким, яким воно було. Справжнє минуле було значно кращим, ніж те минуле, яке ми маємо тепер. 

Тут загримів оркестр. 

Г’юл визирнув з-за однієї з колон і махнув Чудькові та Піфпафу; ті видибали на світло смолоскипів. 

СТАРИЙ (геть немічний). Що сталося із краєм нашим? 

СТАРА (геть немічна). Жах зійшов на нас… 

Безгучно ворушачи губами, гном кілька секунд поспостерігав за ними з-за лаштунків, та раптом прожогом кинувся до караульного приміщення, де задіяні в п’єсі актори все ще квапливо завершували перевдягання, і видав традиційний вигук люті режисера. 

— Бігом! — наказав він. — Солдати короля, на сцену зараз же! Відьми… Де бісові відьми? 

Перед ним постали троє юних акторів. 

— Я загубив бородавку! 

— В казан якоїсь гидоти накидали! 

— В цій перуці щось повзає! 

— Спокійно, спокійно! — заволав Г’юл. — На виставі все буде гаразд! 

— Вистава вже розпочалася, Г’юле! 

Г’юл схопив з гримувального столика жменю мастики й наліпив акторові на щоку бородавку розміром із апельсин. Злощасну солом’яну перуку з усім її населенням було натягнуто на голову потрібного актора, а вміст казана після вкрай швидкого огляду було визнано цілком нормальною гидотою, через яку не варто перейматись ані миті. 

На сцені один із солдатів упустив щит, нахилився його підібрати й упустив спис. Г’юл закотив очі й мовчки проблагав про допомогу всіх божеств, які, можливо, дивилися виставу. 

Вистава лише розпочиналася, а все вже йшло не так. На репетиціях проявлялися певні недопрацювання, це правда, але свого часу Г’юл пару разів зазнавав під час вистав справжнього жаху — і, схоже, сьогоднішній випадок загрожував стати найгіршим. Акторів тіпало сильніше, ніж раків у каструлі на вогні. Краєм вуха він почув незаплановану паузу в діалозі на сцені й кинувся до лаштунків.