— Корона загубилася, Г’юле. А я ж маю бути на сцені в короні. 

— Та ну, має бути на місці. Ота велика, з червоними скельцями, дуже солідна — ми нею користалися в отому місті з великим майданом… 

— І там її, я думаю, й забули. 

Бляшаний «грім» кволо пролунав іще раз, але навіть попри це та частина Г’юла, що пропускала через себе все, що відбувалося на сцені, відчула, як слабшає і спотикається голос актора. Гном рвонув до лаштунків. 

— «О, скільки задушив я немовлят», — просичав він і бігом повернувся назад. 

— То знайди іншу, — невпевнено промовив він. — У скрині з реквізитом. Ти все-таки Лихий Король, тобі без корони ніяк. Давай, роби щось, хлопче. У тебе лише кілька хвилин. Імпровізуй! 

Томджон рушив назад до скринь із реквізитом. Він виріс серед корон, великих золотих корон із дерева та гіпсу, усипаних скляним кришивом. Він вчився ходити з символами Влади на голові. Але більшість із них лишилися в «Дискумі». Розкопуючи накопичені роками геологічні нашарування реквізиту, він видобував зі скринь кинджали з фальшивими лезами, черепи, вази — й нарешті на самому дні його пальці намацали тонкий предмет у формі корони. Раніше ніхто не використовував це для вистав, бо ця корона мала такий несолідний вигляд… 

На цьому місці дуже хочеться сказати, що корона здригнулася від його доторку, ніби жива. Не виключено, так воно й було. 

Бабуня була непорушна, як статуя, — і майже така ж холодна. На неї сходило усвідомлення страшної правди. 

— Це ми, — промовила вона. — Навколо отого ідіотського казана. Це все про нас, Ґіто. 

Тітуня Оґґ не донесла черговий горіх до своїх беззубих ясен. Вона вслýхалась у текст. 

— Я ніколи нікого ніде не топила! — обурилася вона. — Там щойно сказали, що топлять людей. Я такого не робила! 

На майданчику сторожової вежі Маґрат штовхнула блазня ліктем. 

— Зелені рум’яна, — промовила вона, роздивляючись Третю Відьму. — У мене ж зовсім не такий вигляд, правда ж? 

— Зовсім ні! — запевнив блазень. 

— А це волосся! 

Блазень вистромився між зубців парапету, ніби голодна ґоргулья. 

— По-моєму, це просто солома, — сказав він. — І ще й не дуже чиста. 

Він вагався, увіп’явшись пальцями в укритий мохом камінь. Перед від’їздом з Анк-Морпорка він поцікавився у Г’юла, з якими словами варто звертатися до юних панн, і зубрив ці слова всю дорогу додому. Зараз чи ніколи. 

— Цікаво, чи можна було б порівнять тебе до літньої пори[58]. Наприклад, дванадцяте червня було непоганим, і… Ой, а ти вже пішла…