— Одну хвилинку, — повторила Маґрат. 

Вони обернулися до неї. 

— Так? — сказала Бабуня. 

— Ви ж усім сказали, що вони брати, і Веренц — старший! 

— Саме так. 

— І натякнули всім, що… 

Бабуня Дощевіск щільніше запнулася в шаль. 

— Ми зобов’язані бути правдивими, — сказала вона. — А от бути чесними від нас ніхто не вимагає. 

— Але ж просто зараз ви говорили про те, що король Ланкру насправді не… 

— Про що я дійсно говорила, — твердо сказала Бабуня, — то це про те, що ми маємо короля, не гіршого за інших і кращого за багатьох, і що в його голові всі клепки на місці… 

— Незважаючи на попередні професійні травми, — вставила Тітуня. 

— …і що дух старого короля нарешті може спочити в мирі, а в нас була весела коронація, з якої дехто навіть потягнув дорогоцінні кухлі, хоча ці кухлі призначалися на допомогу дітям-сиротам, і що, таким чином, справи йдуть значно краще, ніж могли б. Ось про що я говорила. Ніколи не забивай собі голову тим, що могло б або мусило б статися. Важливо тільки те, що є. 

— Але ж насправді він не король! 

— Але ж міг би бути й королем, — сказала Тітуня. 

— Але ж ви щойно сказали… 

— Та взагалі-то ніхто й не знає, як там воно все насправді. Покійна королева була не дуже вправна в лічбі. А головне, сам він уявлення не має, що він не королівського роду. 

— І ти йому ні слівця про це не скажеш, еге ж? — звернулася Бабуня до Маґрат. 

Та підняла погляд на місяць, перетнутий тонкими хмарками.