— Спробуй підняти клямку. 

Почувся звук з розряду тих, що їх видають дуже розгублені люди. 

— Сір, це може бути не найкращою ідеєю, — сказав невидимий сержант. — Це може бути небезпечно. Якщо дозволите, сір, я порадив би запалити стріху. 

— Запалити?! 

— Достоту так. Коли не відчиняють, ми завжди так робимо. Викурюємо господарів. 

— Боюся, це неприпустимо, сержанте. Якщо ти не проти, я все-таки спробую варіант із клямкою. 

— Від самої думки про це просто серце крається, сір. 

— Ну, вибач. 

— Дозвольте я хоча б її протру. 

— Не треба! 

— А може, мені підпалити вбиральню? 

— В жодному разі! 

— Або погляньте на отой курник… 

— Сержанте! 

— Сір! 

— Повертайся до замку! 

— Як, сір, і залишити вас тут самого? 

— Сержанте, йдеться про делікатну справу. Не сумніваюся, що ти — золота людина, але трапляється, що навіть король має побути сам. До цього, бач, причетна одна юна леді. 

— А. Натяк зрозумів.