— Просто нас попросили висловитися. 

— Так, але ж усі знають, що відьми не брешуть — ось що важливо. Я маю на увазі, що всі й самі бачили, які вони схожі — але це міг бути просто збіг. До речі… — Маґрат спалахнула. — Я пошукала в словнику, що таке «друа де сеньйор»[68]. У Тітоньки Пташко були словники… 

Тітуня Оґґ різко замовкла. 

— Гм, — вимовила Бабуня Дощевіск. — Є й таке, еге ж. 

Маґрат відчула, що розмова якось не клеїться. 

— Ви ж правду казали — вони дійсно брати? — спитала вона. 

— Аякже, — відповіла Тітуня Оґґ. — Однозначно. Я ж сама приймала пологи, коли народився цей твій… тобто наш новий король. Як і пологи королеви, коли народився юний Томджон, і вона розповіла мені, що його батько… 

— Ґіто! 

— Вибач. 

Винні випари вже заповнили голову Маґрат, але коліщатка її свідомості усе ще примудрялися крутитися. 

— Одну хвилинку, — почала вона. 

— Я добре пам’ятаю блазневого батька, — повільно й чітко промовила Тітуня. — Вже змолоду справляв враження. Побив, щоправда, глечики зі своїм батьком, але час від часу його навідував. Щоб зустрітися з давніми друзями. 

— Він легко сходився з людьми, — зауважила Бабуня. 

— Особливо з жінками, — погодилася Тітуня. — А який накачаний був! Пригадую, про нього казали, що на замковий мур йому вилізти було заіграшки. 

— Я тільки чула, — сказала Бабуня, — що до нього дуже добре ставилися при дворі. 

— О, так. Принаймні королева. 

— Король-бо весь час пропадав на полюванні, — вставила Бабуня. 

— На цьому своєму друа-де-як-там-його, ось де він пропадав, — заявила Тітуня. — Цілими днями. Та й ночувати нечасто вертався.