— Із вашим малим усе буде добре.

104

Азіат, чийого імені я так і не дізнався, поїхав о першій ночі. Доктор Далтон до ранку не відходив від гіпербаричної камери, ні на мить не спускаючи з Теодора очей. За годину до світанку він і Джено перевезли малюка до спальні на другому поверсі. Тео все ще лишався з катетером, до круглих липучок на грудях тягнувся жмуток дротів від переносного кардіографа, а поруч із ліжком стирчав штатив із системою для внутрішньовенної інфузії, та обходився без маски та перенасиченої киснем барокамери. Далтон запевнив, що хлопчак просто спить і спатиме щонайменше до вечора.

О восьмій ранку Джено Кардона змінила Меллорі Хардисон. Після того як лаборант вирушив додому, Енді Далтон подався відсипатися до свого кабінету, а ми з Меллорі залишилися чергувати у спальні.

Опівдні я вперше після операції поїв, примусивши себе проковтнути кілька галет і трохи сиру, а ближче до четвертої пополудні до будівлі УНТ зазирнула Ліза Джин Торнтон. Очевидно, що вона ще вранці переговорила з Енді Далтоном, бо поцікавилася лише, як швидко Теодор очуняє, й нічого не розпитувала про саму операцію.

Тео прокинувся о 17:20. Заворушився, закректав, посовав ніжками й тільки потому розплющив очі. Малий був як п’яний і такий слабкий, що не зміг самотужки сісти в ліжку, хоч і відповів на кілька моїх запитань. Меллорі побігла будити Далтона. Під наглядом доктора я згодував хлопчаку півдесятка ложок курячого бульйону, після чого Енді Далтон через катетер зробив два уколи, й Тео знову заснув.

Уранці 24 серпня всі функції організму малого повністю відновилися. Тео сходив до туалету й нормально поїв, а до вечора вже грався з Меллорі, засипавши половину ліжка детальками LEGO. Після обіду зателефонувала мама й привітала з Днем Незалежності. Я розпитав про ситуацію в Україні — впродовж останніх днів геть не стежив за новинами, — після чого дав їй недовго поспілкуватися з Тео.

У четвер, 27 серпня, я вперше після операції нагадав Теодорові про Даймонда. Запитав, чи він не приходить у снах. Малюк поглянув на мене так, наче не зрозумів, про що я. Це, вочевидь, не означало, що Даймонд пішов, тож сумніви продовжували проїдати мене. Я вирішив обговорити це з Далтоном. Той сказав, що є лиш один спосіб дізнатися — ще раз зазирнути в Теодорові сни. Довго переконувати мене не довелося. Сенсу чекати не бачили, тож перший сеанс вирішили провести вже найближчої ночі.

Усього сеансів було два — із четверга на п’ятницю та з п’ятниці на суботу — Тео лягав спати із шапочкою з мікроелектродами на голові, а ми з Енді Далтоном скляними від безсоння очима вгризались у монітори в сусідній кімнаті, готові підіймати малюка, якщо побачимо щось хоч віддалено схоже на лице з ромбоподібною плямою. Першої ночі хлопчику не наснилося взагалі нічого. У ніч на суботу з інтервалом у півтори години ми продивилися чотири сни. Перші три були уривчастими та розмитими, зате останній видався яскравим і чітким, хіба що не надто приємним для Теодора: малому снилося, що за ним женуться чи то собаки, чи то схожі на ігуан істоти з собачими головами. Хай там як, але Матео Кампо в жодному зі снів не з’являвся. Навіть натяку на антропоморфну фігуру не було.