Джек обернувся й кинувся бігти, але замість цього, немов зробившись невагомим, повільно поплив, як частенько буває уві сні.

— Ні, ти шахрай! — у страху й люті вигукнув він, минаючи неосвітлену спальню-вітальню. — Я доведу!

Руки Джорджа знову опинилися на його шиї. Страх заповнював серце Джека, і він уже гадав, що зараз воно розірветься. А потім, нарешті, його рука схопила дверну ручку, повернула її і Джек розчинив двері навстіж. Він зринув з кімнати, але не в коридор третього поверху, а в підвал за аркою. Горіла затягнута павутиною лампочка. Під нею стояв його складаний стілець — застигла геометрична форма. Навколо, куди не глянь, нагромаджувалися мініатюрні гірські хребти з коробок і ящиків, перев’язаних пачок накладних і бозна-чого ще. Джека пронизало полегшення.

— Я знайду його! — почув він власний крик. Він схопив відвологлу, цвілу картонну коробку, та розвалилася у нього в руках, виплеснувши водоспад жовтих тоненьких листків. — Воно десь тут! Я знайду його\ — Зануривши руки вглиб паперів, він однією витяг висохле, немов паперове, осине гніздо, а іншою — таймер. Таймер цокав. Від його задньої стінки вів довгий дріт, до іншого кінця якого був прикріплений заряд динаміту — Ось\ — заволав Джек. — Ось, маєш!

Полегшення перетворилося на торжество. Він не просто втік від Джорджа — він переміг. Поки у нього в руках такі талісмани, Джордж ніколи не зачепить його знову! Джордж із жахом кинеться навтьоки.

Він почав обертатися, щоб можна було зустріти переслідувача віч-на-віч, — і тут на шиї Джека зімкнулися руки Джорджа. Пальці стиснули горло, перекрили кисень. Він востаннє судорожно втягнув повітря, широко роззявляючи рота, і перестав дихати.

— Я не заїка, — почувся з-за спини шепіт Джорджа.

Джек упустив осине гніздо, й звідти лютою жовто-коричневою хвилею заюшили оси. Легені горіли. Перед очима все колихалося, але погляд Джека впав на таймер і почуття торжества повернулося, а з ним — здиблений вал праведного гніву. Замість того щоб з’єднувати таймер з динамітом, дріт тягся до золотого набалдашника масивної чорної трості на кшталт тої, котру завів собі батько Джека, потрапивши в аварію з молоковозом.

Джек схопив її, й дріт відділився. Руки відчули вагу тростини — тут вона здавалася на своєму місці. Він широко розмахнувся. По дорозі назад тростина зачепила дріт, із якого звисала лампочка, і та захиталася, від чого тіні, що огортали кімнату, затанцювали на підлозі й стінах якийсь дивовижний танець. Опускаючись, ціпок ударив щось дуже тверде. Джордж заверещав. Пальці, що стискали горло Джека, ослабли.