Біля східної стіни, особливо яскраво освітленої ранковим сонцем, нагромаджувалися один на одного три столи для пінґ-понґу. У кутку — купою звалені грузила для шаффл-борду²² і комплект для гри в роке — скручені дротом ворітця, яскраві кулі в чомусь на кшталт картонки для яєць (але ж і дивні ж у вас тут кури, Ватсоне... еге ж, а бачили б ви тих звірят на газоні перед фасадом, хе-хе) і два набори молотків у стійках.

Джек підійшов до них, для чого довелося переступити через старий восьмигніздовий акумулятор (безсумнівно, колись він сидів під капотом тутешньої вантажівки), пристрій для підзарядки й кілька мотків кабелю з роз’ємами Дж. К. Пенні. Діставши з найближчої стійки молоток з короткою ручкою, Джек відсалютував ним, як лицар, що вітає перед битвою свого короля.

Пригадалися фрагменти сну (який уже поплутався й збляк) — щось про Джорджа Гетфілда й батькову палицю. Цього вистачило, щоб Джекові стало не по собі від того, що його рука стискає молоток — звичайний старий молоток для гри в роке на свіжому повітрі. Доволі абсурдно, але Джек відчув себе трохи винним. Не те щоб роке було такою вже розповсюдженою грою для вулиці, зараз значно популярніший крокет — його сучасний родич... і, якщо вже на те пішло, дитячий варіант цієї гри. Унизу, в підвалі, Джек виявив вицвілий збірник правил роке, надрукований на початку двадцятих років, коли в «Оверлуку» пройшов Північноамериканський турнір із цієї гри. Так, незлецька гра.

(до ошизіння)

Джек злегка насупився, потім посміхнувся. Так, чесно кажучи, гра божевільна. Про це виразно свідчив молоток. М'який бік і твердий бік. Тонка гра, що потребує пильності... але одночасно вимагає грубих, потужних ударів.

Джек змахнув молотком... хуууууууууп!.. і ледь посміхнувся, почувши, з яким потужним свистом той розсікає повітря. Потім повернув його в стійку й повернувся ліворуч. Те, що Джек там побачив, змусило його зрушити брови.

Майже посеред сараю стояв снігохід, досить новий, але Джекові було абсолютно начхати, яка ця штука з вигляду. Збоку на обтічнику було написано «Бомбардир Скіду», на Джека глянули чорні літери, нахилені назад — імовірно, щоб підкреслити швидкість. Чорними були й полози, що видавалися наперед. Праворуч і ліворуч від обтічника були чорні трубки — у спортивних машинах вони називаються напрямними. Але все інше було пофарбоване в яскравий глузливий жовтий колір — якраз він і не сподобався Джекові. У квадраті ранкового сонця снігохід із жовтим тілом і чорними напрямними, полозами й оббивкою відкритої кабіни нагадував дивовижну механічну осу Мабуть, при русі він і звук видавав такий же — зудів і дзижчав, готовий ужалити. Але тоді на що ж ще йому бути схожим? Принаймні, він не прикидався. Адже коли він зробить свою справу, їм стане дуже боляче. Усім. До весни сімейство Торренсів спізнає такого болю, що те, що оси зробили з рукою Денні, здасться материнськими поцілунками.