Венді заледве розрізняла, як повільно піднімаються й опускаються вузенькі груди малюка.

Вона задумалася: коли ж хлопчик востаннє проспав ніч безперервно, без болісних снів, без тривалих пробуджень, коли ловиш звуки гулянки, що стала чутною — і видною — Венді лише в останні день або два, відтоді як «Оверлук» накинувся на їхню трійцю.

(справді психологічний феномен або груповий гіпноз?) Венді цього не знала й не думала, що це має якесь значення. У будь-якому випадку — усе це загрожувало їм загибеллю. Вона глянула на Денні й подумала,

(дякувати Богу, він лежить спокійно) що коли не тривожити хлопчика, той зможе проспати решту ночі. За всіх своїх талантів він однаково залишався малям і потребував відпочинку.

Джек — ось хто починав її тривожити.

Венді скривилася від раптового болю, відняла руку від рота й побачила, що зірвала ніготь. А вже нігті вона завжди намагалася тримати в порядку. Вони були не настільки довгі, щоб назвати їх пазурами, але ще зберегли гарну форму, і... (і що це ти затурбувалася про нігті?)

Вона трошки посміялася, але голос тремтів, радості в ньому не було. Спершу Джек перестав завивати й кидатися на двері. Потім знову почалася вечірка,

(може, вона й не припинялася? може, вона час від часу спливає в трошки інший часовий шар, туди, де ми не повинні її чути?)

а контрапунктом до неї скреготав і ляскав дверцятами ліфт. Потім усе стихло. У цій новій тиші, коли Денні заснув, Венді уявила, начебто в кухні, якраз майже під ними, чує тихі, змовницькі голоси. Спершу вона вирішила, що це вітер — той міг імітувати широкий діапазон людських голосів, від схожого на шелест паперу шепоту вмираючого за дверима й віконними рамами і до оглушливого вереску під карнизами... так у дешевих мелодрамах верещать, тікаючи від убивці, жінки. І все ж, заціпеніло сидячи поруч із Денні, вона усе виразніше переконувалася, що це справді голоси. Джек із кимось обговорював свою втечу з комори. Обговорював убивство дружини й сина.

Для тутешніх стін нічого нового в цьому не було — убивства тут бували й раніше.

Вона підійшла до стояка й приклала до нього вухо, але в цю мить запрацювала топка і всі звуки потонули у хвилі теплого повітря, що піднялося з підвалу. П’ять хвилин тому, коли юрба знову затихла, готель поглинула цілковита тиша — тільки вив вітер, билася в стіни й вікна снігова крупа й іноді стогнала яка-небудь дошка.

Венді подивилася на здертий ніготь. З-під нього виступили бісеринки крові.

(Джек вибрався звідти)

(не мели дурниць)

(так, вибрався, він узяв на кухні ніж або, можливо, сокирку для м'яса, ось зараз він піднімається нагору, іде по краєчку сходів, щоб вони не скрипіли)