Знову налетів різкий порив вітру, цього разу з північного заходу — ото ще! — і Геллорана відгородило сніжною стіною й від невиразних обрисів пагорбів, і навіть від заметів уздовж узбіччя. Він їхав крізь заметіль.

І тут у місиві перед Геллораном загрозливо виросли яскраві, як палаючий натрій, фари снігоочисника, вони мчали назустріч, і Геллоран із жахом зрозумів, що замість того, щоб пройти поруч, «б’юїк» цілиться носом точно між цих вогнів. Снігоочисник не дуже й переймався, по своєму боці дороги їде чи ні, а Геллоран дозволив б’юїкові покластися на долю.

Крізь голосне виття вітру прорвалося ревіння дизеля, а за ним — гудіння клаксона, протяжливе, оглушливо голосне.

Яйця Геллорана перетворилися на два маленьких зморщених мішечки, набитих колотим льодом, а кишки немов би злиплися, зробившись купою замазки.

Тепер з білизни виступив і колір — заліплений снігом жовтогарячий. Дік бачив високу кабіну, довгий овал, а за ним — фігуру водія, що розмахує руками. Він бачив В-подіб-ні бічні ножі снігоочисника, що вивергають на замети уздовж лівого узбіччя сніг, схожий на білий вихлоп.

— УААААААААА! — вимогливо репетував клаксон. Геллоран надавив на акселератор так, немов це були груди його коханої, і «б’юїк» рвонув уперед і вправо, туди, де узбіччя було вільне від сніжного насипу; снігоочисники, які їхали в той бік, скидали сніг просто з обриву.

(з обриву, аякже, з обриву...)

Мимо, ліворуч від Геллорана, всього за кілька дюймів проблиснули бічні ножі, які були на добрих чотири фути вищі даху «Електри». Аварія здавалася неминучою доти, доки снігоочисник не проїхав мимо. У голові в Діка проблиснули уривки молитви, яка наполовину була невиразним вибаченням перед хлопчам.

А потім снігоочисник опинився позаду, у дзеркальці спалахували й блищали сині лампочки.

Геллоран знову вивернув кермо «б’юїка» вліво, але марно, машину на ходу занесло, і вона, як у сні, поплила до краю обриву, збиваючи двірниками сніжну піну на вітровому склі.

Геллоран рвонув кермо назад, туди, куди тягло «б’юїка», і багажник з капотом почали мінятися місцями. Охоплений панікою, Дік із силою надавив на гальмо, а потім відчув удар. Дорога попереду зникла... він дивився в бездонну прірву, заповнену падаючим снігом, а глибоко внизу невиразно вид-нілися далекі зеленувато-сірі сосни.

(Звалюся, Богородице Діво, зараз звалюся)

І отут машина зупинилася, нахилившись вперед під кутом тридцять градусів. Ліве крило вм’ялося в бордюр, задні колеса майже відірвалися від землі. Коли Геллоран спробував дати задній хід, вони лише безпомічно закрутилися. Серце виконувало барабанний дріб не гірше від Джима Крапи.