— Дуже велика?

Геллоран знизав плечима.

— Ну... акули, мерліни, кити і таке інше.

— Тут немає ніяких китів!

— Ні, синіх, звичайно, нема. Тутешні більше вісімдесяти футів не бувають. Рожеві кити.

— А як же вони можуть потрапити сюди з океану?

Геллоран поклав долоню на світле рудувате волосся хлопчика й скуйовдив його.

— Пливуть пррти течії, хлопче. Ось як.

— Правда?

— Правда.

Вони трохи помовчали, дивлячись на спокійне озеро, а Геллоран думав. Коли він знову подивився на Денні, то побачив, що в очах у малого стоять сльози. Обнявши його, запитав:

— Що таке?

— Нічого, — прошептав Денні.

— Сумуєш за татом, так?

Денні кивнув.

— Ти завжди розумієш.

• 3 куточка правого ока вислизнула сльозинка, вона повільно покотилася вниз по щоці.

— У нас із тобою секретів бути не може, — погодився Геллоран. — Он воно як.

Не зводячи очей з вудки, Денні мовив:

— Іноді хочеться, щоб усе трапилося зі мною. Це я винен. У всьому винен я.