Я подумав, що Ван Хелзінку саме час попередити Харкера не відкривати їй наших планів, але він не звернув на це уваги. Я кинув на нього багатозначний погляд і закашляв; проте замість відповіді він приклав палець до вуст і відвернувся.

Щоденник Джонатана Харкера

5 жовтня, після обіду.

Після нашої наради я довгий час не міг ані про що думати. Новий поворот подій настільки вразив мене, що я не мав сил мислити. Рішення Міни не брати ніякої участі в обговоренні примушує замислюватися; а оскільки я не смію сказати їй про це, то можу лише викласти свої припущення. Тепер я далі від істини, ніж будь-коли. Поведінка інших при цій звістці також вразила мене: адже останнім часом ми часто обговорювали це питання і вирішили, що між нами не буде жодних таємниць. Міна спить зараз тихо і спокійно, як маленьке дитя. Губи її напіввідкриті, і лице сяє щастям. Слава Богу, що це так.

Трохи згодом.

Як дивно! Я сидів, вартуючи щасливий сон Міни, і вважав себе за такого щасливого, як, мабуть, ніколи. Коли настав вечір і земля вкрилася тінню, в кімнаті стало ще тихше й урочистіше. Раптом Міна розплющила очі і сказала:

— Джонатане, дай мені чесне слово, що виконаєш моє прохання. Дай мені цю обіцянку перед Богом і присягайся, що ти не порушиш її, навіть якщо я благатиму тебе про це на колінах, заливаючись гіркими сльозами. Швидше виконай моє прохання — зараз же.

— Обіцяю, — відповів я, і вона на мить здалася щасливою; для мене ж щастя не було, оскільки червоне тавро продовжувало горіти на її лобі. Вона сказала:

— Обіцяй, що жодного слова не скажеш мені про план, складений проти графа. Жодного слова, жодного натяку, жодного вчинку, доки не зникне це! — і вона урочисто показала на тавро. Я побачив, що вона говорить серйозно, і повторив:

— Обіцяю!

Після цих слів я зрозумів, що від цього моменту між нами з'явилася стіна.

Північ.

Цілий вечір Міна була весела і бадьора, так що й інші підбадьорилися, ніби заражені її веселістю, і навіть я відчув, що сумний покрив, який тиснув на нас, ніби трохи піднявся. Ми розійшлися рано.