— Мені здається, з цього боку я прикрилася, — сказала Тесс і розповіла про побрехеньку, яку вона вигадала, щоб задовольнити Петсі Макклейн.

— Це вже непогано.

— Пані Ніл... Бетсі... ви мені вірите?

— О, так, — відповіла та ледь не відмахнувшись. — А тепер слухайте. Ви мене слухаєте?

Тесс кивнула.

— Ми з вами, пара жіночок, домовилися про скромний пікнік у парку, і це чудово. Але від сьогодні ми з вами не бачитимемося. Правильно?

— Якщо ви наполягаєте, — погодилась Тесс. У її мозку було точно таке ж відчуття, як у щелепі після того, як дантист уколе туди добрячу порцію новокаїну.

— Наполягаю. І ви мусите вигадати якусь іншу достовірну історію на той випадок, якщо копи побалакають із шофером лімузина, котрий відвозив вас додому...

— Мануель. Його ім’я Мануель.

— ...або водієм таксі, котрий привозив вас у «Стаґґер-Інн» у суботу вранці. Я не думаю, щоби хтось угледів зв’язок між вами та сімейством Стжельке, якщо ніде не вирине жодне з ваших посвідчень, але коли ця історія дійде до преси, здійметься великий галас і ми не можемо покладатися на те, що розслідування якимсь чином не зачепить і вас. — Вона нахилилася до Тесс і один раз плеснула долонею їй понад лівою груддю. — Я покладаюся на вас, цілком вірячи, що це ніяким чином не торкнеться мене. Бо я на це не заслужила.

Так. Вона аж ніяк на таке не заслужила.

— То яку ж історію ви збираєтесь розповісти копам, мила? Щось гарне, без моєї там присутності. Нумо, давайте, ви ж письменниця.

Тесс міркувала цілу хвилину. Бетсі її не підганяла.

— Я б сказала, що Рамона Норвілл порадила мені після мого виступу короткий шлях по Стаґґ-роуд — що є правдою — і, проїжджаючи по ній, я звернула увагу на клуб «Стаґґер-Інн». Я скажу, що через кілька миль я зупинилася пообідати, а потім вирішила повернутися, щоб трохи випити там. Послухати гру живого бенду.

— Непогано. І той бенд називався...

— Я знаю, як він називався, — сказала Тесс. Мабуть, новокаїн уже почав розсмоктуватися. — Я скажу, що познайомилася з якимись парубками, випила зайвого і вирішила, що набралася занадто, аби вести машину. Вас у цій історії нема, бо ви не працюєте вечорами. Я також можу розказати...

— Не переймайтесь. Цього достатньо. У вас добре виходить таке вариво, щойно ви розігрієтеся. Тільки не розцяцьковуйте зайвого.

— Не буду, — сказала Тесс. — І взагалі це така історія, якої мені, либонь, ніколи не доведеться розповісти. Тільки-но вони знайдуть Стжельке і їхніх жертв, як почнуть шукати якогось убивцю, вельми відмінного від такої маленької жіночки, як я, котра тихо пише собі книжечки.