Вона намацала трійко вмикачів поряд з дверима і сподом долоні штовхнула їх усі разом вгору. З дзижчанням загорілося верхнє флуоресцентне світло. Їхній просторий гараж відзначався акуратністю, всі інструменти висіли на відповідних гачках, чисто прибраним стояв верстат Боба. Бетонну плиту, що слугувала долівкою, було пофарбовано у сірий військово-морський колір. На ній не було плям мастила; Боб любив говорити, що мастило на гаражній долівці вказує на те, що хазяї гаража або їздять на якомусь непотребі, або нехтують підтриманням у порядку своїх машин. Тут стояв річного віку «Пріус»[257], яким він користувався у робочі дні, катаючись на ньому до Портленду й назад; у Вермонт він вирушив своїм натрудженим динозавром-джипом. Її «Вольво» стояв надворі.

— Це ж так легко — загнати машину в гараж, — проказував він не раз і не два (коли ти в шлюбі двадцять п’ять років, почути якісь оригінальні зауваження стає проблемою). — Просто скористайся відкривачем воріт на козирку.

— Мені подобається бачити машину там, де вона стоїть, — завжди відповідала вона, хоча дійсна причина полягала в тім, що вона боялася зачепити гаражні ворота, коли виїжджатиме звідти задом. Вона терпіти не могла здавання назад. І гадала, що він теж про це знає... так само, як вона знала про його дрібні манії завжди вкладати купюри в портмоне лицьовим боком до себе та ніколи, перериваючи читання, не класти розкриту книжку лицем униз — бо таким чином псується її спинка, пояснював він.

У гаражі принаймні тепло; стеля тут була помережана великими сріблястими рурками (ви, либонь, назвали б їх повітропровідними, хоча сама Дарсі не була цього певна). Вона підійшла до верстата, на якому вишикувалися кілька кутастих бляшанок, кожна позначена акуратним написом: БОЛТИ, ШУРУПИ, ШАРНІРНІ ЗАВІСИ, СКОБИ, САНТЕХНІКА та — їй це здалося доволі милим означенням — НЕПОТРІБ. Поряд на стіні висів календар із журналу «Спортс ілюстрейтид», що зображував дівчину в купальнику, таку, ледь не до зажури, всю юну і сексуальну; а лівіше календаря було причеплено пару фотографій. Одна — старий знімок Донні й Петри у светрах «Бостон Сокс»[258] на стадіоні Ярмутської Малої ліги[259]. Під нею Боб маркером написав друкованими літерами: РІДНА КОМАНДА, 1999. На іншому фото, набагато свіжішому, ось-ось вже красуня Петра стояла, обійнявшись із Майклом, своїм кавалером, перед устричним ресторанчиком в Олд Орчард Біч[260]. Унизу маркером було зазначено: ЩАСЛИВА ПАРА!

Ящичок із батарейками, про що сповіщала пластикова стрічка на ньому з карбованим написом ЕЛЕКТРОЗНАРЯДДЯ, знайшовся лівіше фотографій. Дарсі зробила до нього крок, не дивлячись собі під ноги — покладаючись на ледь не маніакальну акуратність Боба — і перечепилася об якусь картонну коробку, що її не цілком було підсунуто під верстат. Втративши рівновагу, вона в останню мить встигла вхопитися за край верстата. Зламала собі ніготь — це було боляче й прикро, — але вбереглася від потенційно гіршого падіння, що вже було добре. Вельми добре, зважаючи на те, що в хаті не було нікого, щоб зателефонувати за номером 911, якби вона заробила собі тріщину в черепі, вдарившись об бетонну долівку — чисту, без плям мастила, проте надзвичайно тверду.