Дженет розсміялася і похитала головою.

— Чого мені бажати? Я маю все, що мені треба.

— Я теж, — промовив Стрітер, а тоді, чіпко уп’явшись очима в Венеру, зажадав ще.

Нормальний шлюб

Нормальний шлюб

— 1 —

— 1 —

Після того як вона знайшла те, що знайшла, Дарсі часто навідувала думка, що єдиним, про що ніхто не питав у неї в буденних балачках, було: «Як твій шлюб?». Звучали запитання: «Як ти провела вікенд?», «Як пройшла твоя подорож до Флориди?», «Як твоє здоров’я?» та «Як твої діти?». Було, навіть питалися: «Як до тебе ставиться життя, любонько?». Але ніхто не питав: «Як твій шлюб?».

«Нормальний, — відповіла б вона на таке питання, аби почула його до того вечора. — Все чудово».

У дівоцтві її звали Дарселлен Медсен (Дарселлен — таке назвисько для своєї дочки могли вподобати тільки батьки, очманілі від щойно купленої книжки дитячих імен), народилася вона того року, коли президентом обрали Джона Фіцджералда Кеннеді[234]. Зростала в штаті Мейн, у Фріпорті[235], коли це місто дійсно ще було містом, а не додатком до «Л.Л. Бін»[236], першої в Америці суперкрамниці, та дюжини інших непомірно роздутих універмагів, котрі називаються «стоками» (так, ніби це якісь каналізаційні сточища, а не заклади роздрібної торгівлі).

У Фріпорті вона закінчила середню школу, а потім бізнес-школу в Еддісоні[237], де навчилася секретарства. Роботу вона собі знайшла у Джо Ренсома на прізвисько «Шевроле», котрий у 1984-му, коли вона пішла з його фірми, уже виріс у найбільшого автомобільного дилера в Портленді[238]. Вона була простачкою, проте за допомоги двох своїх трохи досвідченіших подружок навчилася макіяжу, достатнього для того, щоб робити собі обличчя миловидним у робочі дні, і таким, що «очей не відірвати» у п’ятничні й суботні вечори, коли вони зграйкою ходили поласувати «Маргаритою»[239] в «Маяк» або до «Мексиканця Майка» (де грали живу музику).

У 1982 році Джо Рейсом найняв одну з портлендських бухгалтерських фірм, щоб їхні спеціалісти допомогли йому розібратися з його податковою ситуацією, котра перебувала в заплутаному стані («Того сорту проблема, що й ти таку х’тів би мати» — підслухала Дарсі, як він казав по телефону одному зі своїх старших торгівельних агентів). З’явилася пара чоловіків із кейсами в руках, один старий, а другий молодий.

Обидва в окулярах і консервативних костюмах; обидва з акуратно зачесаним назад коротким волоссям, що навело Дарсі на згадку про знімки у шкільному фотоальбомі її матері під назвою «Пам’ять про ВИПУСК 1954», у тім альбомі, на дерматиновій обкладинці якого була наклеєна фотографія хлопчика-капітана команди вболівальників з приставленим до рота мегафоном.