З такими думками я ліг і прокинувся лише ввечері, о шостій.

— 10 —

— 10 —

Про вечерю не з’явилося й гадки. Піді мною шепотіли мушлі малюй, малюй.

В трусах, немов сновида, я автоматично піднявся до Малої Ружі. Ввімкнув радіо «Кістка», прибрав під стіну «Дівчину і Корабель №7» і поставив на мольберт свіжий підрамник, не такий великий, як полотно «Ваєрмен дивиться на захід», проте чималенький. Права рука свербіла, але мене вже не хвилювало це так, якбуло попервах, по правді, я вже очікував на це відчуття і вітав його.

По радіо грали Shark Puppy[278], співали свою пісню «Рий». Гарний рок. Чудовий текст: «Життя більше за кохання й насолоду».

Я ясно пам’ятаю, як цілий світ, здавалося, застиг в очікуванні на те, коли я розпочну — така енергія тоді крізь мене линула під ревіння гітар і мурмотіння мушель.

«Я прийшов сюди, щоб доритися до скарбу».

Так, до скарбу. До здобичі.

Я малював, аж поки не сіло сонце і місяць вкрив крихкою кіркою білого світла воду, відтак і він зайшов, а я все малював…  І наступної ночі.

І наступної.

І наступної.

«Дівчину і Корабель №8»

«Якщо хочеш грати, мусиш заплатити».