ГАРНО ЗНОВУ.

Гарно, десь далеко піді мною прошепотіли мушлі. Гарно знову.

Авжеж, їм було гарно, гарно було Джонові й Елізабет. І коли Джон помер, Елізабет так само залишалося гарно. Гарно опікуватися мистецькими виставками. Гарно займатися порцеляною. Далі з якоїсь причини все почало змінюватися. Не знаю, чи загибелі Ваєрменової дружини і дочки були частиною цих змін, але припускаю, що могли бути. А щодо його і мого прибуття на острів Дума в мене питань не виникало. Я не мав цьому раціонального пояснення, я просто знав.

Усе на острові Дума йшло прекрасно... потім дивно... потім знову на довгий час усе стало прекрасно. А тепер...

Вона прокинулася.

Стіл тече.

Щоб мені зрозуміти, що відбувається зараз, треба зрозуміти, що відбувалося тоді. Небезпечно це, чи ні. Я мушу.

— 2 —

— 2 —

Я взяв її перший рисунок, котрий і рисунком взагалі важко було назвати, просто якась кривуля проведена поперек аркуша. Я взяв його в ліву руку, заплющив очі і уявив собі, ніби торкаюся його правою рукою, точно так, як торкався в уяві РУКИ-ГЕТЬ рукавичок Пам. Я намагався уявити, ніби пальцями правої руки гладжу ту вихилясту лінію. Справа пішла потроху, але я відчув відчай. Невже мені доведеться таким чином працювати з усіма малюнками? Їх тут дванадцять дюжин, і то за найскромнішими підрахунками. До того ж я був не в захопленні від екстрасенсорної інформації.

Не переймайся. Рим не миттю будувався.

Я вирішив, що трішечки галасу від радіо «Кістка» не завадить, а допомогти може. Я підвівся, тримаючи старий аркуш паперу в правій руці, і, природньо, він сковзнув долі, бо ж ніякої правої руки в мене насправді не з’явилося. Я нахилився по нього і згадав, що прислів’я правильно буде — Рим не в один день будувався.