Я випив води і змусив себе знову повернутися до нагальних справ.

— Вона почала експериментувати. Від олівців до малювання аквареллю пальцями вона перейшла, я гадаю, за якісь кілька тижнів. Кілька малюнків з кошика зроблено авторучкою, а деякі, як мені здається, звичайною малярною фарбою, я й собі якось думав спробувати нею помалювати. В неї такий цікавий тон, коли висохне...

— Це будеш розповідати на своїх лекціях з мистецької техніки, мучачо.

— Авжеж, авжеж. — Я випив ще трохи води. Мені полегшало, я повернувся до теми. — Вона також почала експериментувати з різними побічними медіями. Гадаю, це доречне тут слово. Я певен. Крейда на цеглі. Рисування на пляжному піску. Одного разу вона намалювала портрет Тесі морозивом на кухонному столі.

Джек сидів, нахилившись вперед, зчепивши руки поміж своїми жилавими ногами, і хмурив брови.

— Едгаре.., це все ви, часом, не зі стелі? Ви самі бачили це?

— Якоюсь мірою. Іноді це було дійсно видіння. Іноді не більше як... ну, як подих від її малюнків, і від малювання її олівцями.

— Але ви вірите, що це правда?

— Я знаю.

— Її цікавило, збережуться її малюнки чи ні? — спитав Ваєрмен.

— Ні. Створення їх значило набагато більше. Вона експериментувала з медіями, а далі почала експериментувати з дійсністю. Змінювати її. Отут-то її й почула Персе, я гадаю, саме коли вона почала бавитися з реальністю. Почула і прокинулась. Прокинулась і почала гукати.

— Персе була серед того знайденого мотлоху, чи не так? — спитав Ваєрмен.

— Елізабет гадала, що то лялька. Найкраща з усіх лялька. Але вони не могли возз’єднатися, доки вона не набралася достатньо сили.

— Кого саме ви тут називаєте вона? — перепитав мене Джек. — Персе чи дівчинку?