— Не маю щодо цього ніяких сумнівів.

Я відсунув малюнок з басейном вбік і показав їм наступний. Знову перспектива майже з того місця, де ми зараз сиділи. Щойно зійшовши над обрієм, серпик молодика завис між щоглами трухлявого корабля, котрого, я сподівався більше ніколи не малювати. А на пляжі, біля самого краєчка води...

— Господи, який жах, — скрикнув Ваєрмен. — Я навіть не можу все роздивитися до пуття, але все’дно це жахливо.

Права рука мені свербіла, тремтіла. Палала. Я потягнувся до картинки і торкнувся її рукою, якої сподівався більше ніколи побачити... хоча боявся, що буду до цього змушений.

— Я можу все побачити за вас, — промовив я.

Як намалювати картину (XI)

Як намалювати картину (XI)

Не кидайте роботу, поки картина не завершена. Мені важко судити, чи це кардинальне правило мистецтва, чи ні, я не професор, але я впевнений, що ці сім слів підсумовують усе, що я намагався вам розказати. Талант річ чудесна, але він не терпить кидальників. І завжди надходить момент — якщо робота щира, якщо вона походить з тих глибин, де разом мешкають думка, пам’ять і емоції, — коли хочеться все кинути, коли здається, якщо ти зараз покладеш олівець, твій зір поблякне, твоя пам’ять схибить, але біль закінчиться. Мені відомо це з останнього малюнка, де я нарисував події того дня — дня, коли майже всі зібралися на пляжі. Це був всього лиш ескіз, але, гадаю, коли йдеться про побіжну замальовку пекла, ескізу цілком достатньо.

Я розпочав з Адріани.

Весь день вона була, мов божевільна, переживаючи через Емері, вона то дико гнівалась на нього, то обмирала від страху за нього. Їй навіть наверзлося, що тато Заподіяв Щось Немислиме, хоча навряд чи, від горя він зробився неуважливим, а після припинення пошуків зовсім запав в апатію.