Надходить вечір, а від Емері ані звістки, можна було б очікувати, що вона ще дужче рознервується, але натомість вона стає спокійною, ледь не бадьорою. Каже Няні Мельді, що вона певна — її Ем ось-ось має повернутися. Вона відчуває це нутром, чує, як про це дзеленчать крихітні дзвоники у неї в голові. Ці дзвоники, робить вона припущення, і є та сама «жіноча інтуїція», що вповні прокидається лише у заміжньої жінки. Цією думкою вона також ділиться з Нянею Мельдою.

Няня Мельда киває, вона посміхається, але пильно стежить за Аді. Вона наглядала за нею весь день. Чоловік дівчини пішов назавжди, про це Мельді сказала Ліббіт, а Мельда вірить їй, але також вона вірить, що решту сім’ї можна врятувати.., що й сама вона зможе врятуватися.

Тим не менш, все залежить від Ліббіт.

Няня Мельда йде нагору, подивитися, як там її остання крихітка, торкаючись браслетів у себе на лівій руці, вона піднімається по сходах. Срібні браслети перейшли до неї від її Мами, і Мельда одягає їх до церкви щонеділі. Либонь, саме тому вона дістала їх сьогодні з шухляди, де зберігає свої найцінніші речі, і одягла, підсунувши їх вгору, щоб трималися на руці там, де та потовщується, а не калаталися, як зазвичай, вільно на зап’ясті. Можливо, таким чином їй хотілося наблизитися до своєї Мами, позичити її спокійної сили, а можливо, вона просто хотіла прилучитися до чогось святого.