— 4 —
— 4 —
— Залишилося небагато, але решта дійсно зловісні.
Я показав їм наступну зарисовку. Вона була такою ж поспішливою, як і попередні, і чоловіча фігура на ній стояла спиною до глядача, але я не мав сумнівів, що це жива версія тієї істоти, котра була заклацнула кайданки на моїм зап’ясті в кухні Великої Ружі. Ми бачили його згори. Джек відірвав очі від малюнка і подивився на Тінявий пляж, котрий тепер перетворився на нешироку смужку, і знову глянув на малюнок. А потім на мене.
— Звідси? — спитав він приглушеним голосом. — Це вид якраз з цього місця?
— Так.
— Це Емері, — торкнувся фігури на малюнку Ваєрмен. Він говорив ще тихішим, ніж Джек, голосом. Піт блищав в нього на лобі.
— Так.
— Та твар, що побувала у твоєму будинку.
— Так.
Він пересунув пальця.
— А це Тесі й Лора?
— Так. Тесі й Ло-Ло.
— Вони... виходить, вони заманили його? Як ті сирени у старих грецьких казках?
— Так.
— І що, це так насправді було? — спитав Джек так, ніби хотів докопатися до сенсу.
— Насправді, — погодився я. — В її могутності можеш не сумніватися.
Ваєрмен подивився в бік сонця, котре ще ближче опустилося до горизонту. Викарбувана ним на воді доріжка вже почала змінювати колір.
— Тоді давай скоріш завершуй,