У Марка затрусилися жижки. Він схопився долонями за колодку застромленого за пояс ножа — впевненості це не додало, та принаймні руки більше не тремтіли, — а тоді повільно, пробуючи не робити різких рухів, почав зсуватися до ґанку. Коли до масивних дерев’яних дверей залишалося не більше ніж п’ять метрів, борсук помчав просто на хлопця.

Марк перелякано клацнув зубами, інстинктивно висмикнув ножа, краєм леза зачепився за пояс, і ніж висковзнув із рук. Хлопець нахилився по нього й ледве не впав. Щоб устояти на ногах, мусив упертися долонями в землю. Стоячи навкарачки, він задер голову й поглянув на борсука, побілів, вирішив покинути ніж, після чого різко випростався та, картаючи себе за згаяні кілька секунд, рвонув до входу в будинок.

Борсук підіймався схилом із вражаючою швидкістю, проте шансів нагнати Марка в нього не було — надто велику фору мав хлопець. На ґанку, схопившись долонею за нагріту сонцем дверну ручку, Марк озирнувся через плече й знову подумав, що борсук біжить не так, як бігають тхори, норки чи куниці — вкрита розпушеним сірим хутром тварина галопувала, нагадуючи рухами дитинча жирафи, — а тоді заскочив до тамбуру й захряснув за собою двері. У півтемряві будинку хлопчак швидко заспокоївся та прийшов до тями. Він підступив до вікна праворуч від дверей, відгорнув фіранку й визирнув назовні. Борсук якраз вибрався на ґанок. Не пригальмовуючи, тварина кинулася до дверей, за якими щойно зник хлопець, і з розгону ввігналася в них. Марк здригнувся — будинком розлетілось глухе відлуння удару — й побачив, як борсук, перекидаючись, відкотився на траву. За мить звір незграбно зіп’явся на ноги, розбігся та вдруге наскочив на двері. Знову відлетів, знову розігнався, знову кинувся вперед. Борсук продовжував кидатися на двері так, наче не бачив їх.

За п’ятим чи шостим разом Марк опустив фіранку, позадкував до сходів, піднявся на другий поверх і тремтячим пальцем натиснув кнопку виклику. Цього разу двері роз’їхалися практично миттєво. Усе ще чуючи, як борсук б’ється об вхідні двері будинку, хлопець зайшов до кабіни й розпочав процедуру повернення.

54

54

Марк прочинив двері квартири, переступив поріг і, насупившись, застиг: у коридорі, за крок від входу до вітальні, стояли дід і мама. Яна того дня мала лише три уроки та за чверть по першій уже була вдома. Хлопчак спершу зиркнув на діда — Арсен ховав емоції за непроникною, скроєною із показного знеохочення й апатії маскою, та з якимось чи то сонним, чи то замріяним виглядом водив пальцями по зарослому щетиною підгорлі, — а тоді перевів погляд на маму. Вираз холодної рішучості в її очах нічого доброго не віщував. Яна розтулила рота, проте не сказала синові жодного слова: свекор непомітно обхопив і трохи стиснув її долоню.