Зміст поради повільно просотувався у Маркову свідомість.

Ліфт зупинився, хлопець вийшов на майданчик.

— Зачекай, — він притримав долонею одну зі стулок розсувних дверей. — Що це ти тільки що говорила?

— Вижди десь тиждень, — повторила Соня.

Марк сконфужено блимнув очима.

— То ти вже щось бачила. — Спиною промчала навала мурашок. — Вже натрапляла на таке! Чому раніше не згадувала?!

— Я мушу йти. — Вона вимовляла слова дуже тихо й мала такий вигляд, нібито щойно дізналася про смертельну хворобу в когось із родичів. — Пробач, кілька днів ми не зможемо зустрічатись.

— Чому? — дурнувато кинув Марк.

Соня не відповіла. Сховавши погляд, натиснула на дев’ятку, й двері ліфта сховали її. Хлопець не рухався, стояв на майданчику, аж доки не почув, як за Сонею зачинилися двері її квартири.

55

55

Увечері на Марка чекала розмова з батьками, й гірший час для неї годі було вибрати.

Віктор Грозан повернувся з роботи у препаскудному настрої. Учора надійшли звіти за березень. Продажі меблів у магазинах мережі катастрофічно впали, власне, вони неухильно падали від початку року, і сьогодні все добігло до логічного завершення: власник «Затишної кімнати» вирішив ліквідувати частину представництв. До кінця місяця мали бути закриті чотири магазини в Рівненській області та ще три у Волинській. Попри те що Вікторові доведеться особисто повідомляти кожному працівникові про звільнення, внаслідок такого радикального скорочення в його областях залишалися лише чотири магазини й один склад і, відповідно, відпадала потреба в посаді регіонального директора. Віктора ніхто не звинувачував, його безпосередньої провини в тому, що сталося, не було, проте власник мережі під час телефонної розмови натякнув, що Віктор буде змушений або звільнятися, або погодитися на переведення до Львова — там саме з’явилася вакансія директора. Жоден із варіантів Віктора не влаштовував. Йому подобалося в Рівному, вони щойно переїхали до величезної квартири в розкішній новобудові акурат у центрі міста. І, певна річ, йому подобалося отримувати тридцять тисяч зарплатні.

Якби за виразом хронічної втоми й невдоволення на чоловіковому обличчі Яна розгледіла грозові хмари, розмову з Марком, напевно, відклали б. Однак жінка чи то не помітила, чи то не надала значення темним лютим згусткам, що застрягли глибоко у Вікторових очах. Спершу Віктор поговорив із Яною, потім про щось довго сперечався з Арсеном. Дідові не вдалося знайти з ним спільну мову, тож після розмови із сином Арсен одягнувся і, торохнувши дверима, забрався з квартири.