— Я посадив її три дні тому. Я читав, що за +20 °C редиска проростає на четвертий чи п’ятий день, але тут постійно сонце, і вона проросла вже. На третій день!

Соня скептично скривилася.

— То й що?

— Ти серйозно не розумієш?

Вона мотнула головою.

— Ні.

— Ну, — він зробив жест рукою, — тут немає комах, на пляжі я не знайшов черепашок, і я боявся, що цей світ…

— Мертвий? — вставила Соня.

— Ні! — запекло заперечив Марк. — Він… ну, мені здавалося, що він ніби як стерильний. І тому я сумнівався, що тут що-небудь буде рости. Але глянь: росте. Тобто тут можна жити! Треба, звісно, ще придумати, як бути з м’ясом. Холодильник я сюди не притягну. Але теоретично можливо завести поросят або, ще краще, кроликів.

Скептично схиливши голову, дівчина кивала. Коли хлопчак закінчив, промовила:

— Цей світ мертвий.

— Чому він мертвий? — розсердився хлопець. — Те, що сонце висить в одній точці, ще нічого не означає!

— Це не через сонце.

— А через що?

— Через борсука.

— Через те що я побачив борсука? Не сміши мене!

— Скажи ще, що не злякався.

— Я злякався, але… — Він труснув головою. — Яка різниця?

— Цей світ мертвий, — повторила Соня. — Все, що в ньому з’являється, теж мертве.

Марк закотив очі. Водночас йому чомусь не подобалося, куди завертає розмова.