— Твою маму, — прошепотів хлопчак. Він інстинктивно поправив окуляри й тихо мовив: — Але ж коти…

Соня передбачала, що Марк бовкне щось таке.

— Що? — вищирилася. Сльози потекли з обох очей. — Завжди приземляються на лапи, так? Ти це хотів сказати? — верхня губа задерлася, оголивши зуби. — Але ж не з дев’ятого поверху! НЕ З ДЕВ’ЯТОГО ПОВЕРХУ, БЛЯДЬ!

— Пробач.

— Іди в жопу, — процідила Соня. Витерла очі, демонстративно випнула підборіддя. — Це не все. Я не змогла йому пробачити й почала тікати. Тікала зі школи, тікала ночами з квартири та майже весь час проводила тут. Брала із собою Толкіна чи Льюїса й читала. Іноді купалася. Під кінець грудня мала таку засмагу, що предки почали думати, наче в мене жовтуха… — Вона помовчала. — За чотири дні до нового року я побачила Ельфа.

Маркові перехопило подих.

— Де?

— Отам, за твоєю спиною, під каменем. Я була біля дуба, а він вийшов звідти. — Соня ковзнула язиком по напружених губах. — Я спочатку дико перелякалася, але потім трохи заспокоїлася. Вирішила, типу, це ж кошеня, що там боятися. Навіть присіла, щоб його погладити.

Вона замовкла. Хлопець запитав хрипким голосом:

— То це був Ельф?

— То був не Ельф, — повільно відповіла Соня. — У тому то й річ, що то був не Ельф. Ельф перетворився на виваляну в шерсті відбивну, Ельф лежав похований під вербами біля «ПеДееМу». То була якась хрінь в оболонці мого Ельфа.

— Він напав на тебе?

Насправді Марк погано уявляв, про що питає. Як кошеня, якому заледве кілька місяців від народження, може на когось напасти? Втім, щось усередині нього підказувало, що запитання має сенс.

— Ні. Але він…

— Що?

— Наближався. Рухався дивно. — Соня немовби повторювала Маркові думки. — Наче уперше став на ноги. Наче у нього замість лап ходулі. Ішов за мною і не нявчав, не видавав жодного звуку… Тоді до мене дійшло нарешті, що це не Ельф, я розвернулася і втекла.

Марк опустив погляд на вкриті гусячою шкіркою передпліччя, здригнувся та запитав:

— Це трапилося тільки раз?

— Ага.

— Ще щось бачила? — У мозок яскравим спалахом увірвалися спогади про вервечку слідів на запиленій підлозі від розбитого вікна до того місця, де лежала газета, проте запитати про них хлопчак не наважився.