— Мама порозпитувала про Анну Ярмуш.

— О. — Хлопчак налаштувався слухати. — Розказуй.

Соня почала:

— Перинатальний відкрили 2008-го.

Марк похнюпився.

— Блін. Я так і думав.

— Але до 2008-го це був пологовий будинок № 1.

Хлопець глянув на дівчину, почекав, однак вона більше не озивалась, і він насупився.

— Ти спеціально знущаєшся?

— Ні. — Соня показала язика. — Коротше, слухай. Мама передивилася записи за 89-й: Анни Ярмуш там не виявилося, тобто вона точно народжувала не в 1-му пологовому.

— Шкода.

— Це не все. Дві акушерки, які прийшли на роботу до Перинатального 2008-го, типу, після реорганізації, до цього працювали в пологовому № 2. Щоправда, вони обидві приблизно маминого віку, і 89-го ще в школу ходили, тобто не можуть нічого знати про твою Ярмуш. — Соні подобалося дражнитися та спостерігати, як Маркове обличчя то підсвічується, то гасне. — Але через них про мамині розпитування почула медреєстратор Перинатального. — Дівчина помітила, як піднялися брови хлопця, і пояснила: — Ну, це людина, яка виписує лікарняні листки та всякі там інші записи веде. До 2008-го вона також працювала у 2-му пологовому, і зараз їй… — Соня, виблискуючи посмішкою, зробила паузу, — п’ятдесят вісім. Вона добре пам’ятає той випадок.

Марк пожвавився.

— Не зрозумів. Вона знає, чому померла Анна Ярмуш?

— Ну, так! — змахнула руками дівчина. — А я як щойно сказала? Медреєстратор розповіла мамі, що у твоєї Ярмуш була дуже важка вагітність. Вона мала проблеми з тиском, іще токсикоз і… — Соня дістала смартфон. — Мені мама пояснювала, і я ще потім гуглила… чекай… ось. Це називають гестоз, типу, ускладнення під час вагітності. Мама говорила, що ускладнення, в принципі, у багатьох жінок бувають, але, за словами медреєстраторки, у тієї Ярмуш усе якось ну дуже тяжко проходило. А під час пологів у неї сталася… — дівчина підглянула в смартфон, — елампа… еклампі… еклампсія. Ось.

Хлопець уважно слухав. Соня повторила:

— Еклампсія. Це, типу, судоми під час пологів. Дитину лікарі врятували, а Ярмуш не змогли. Вона задихнулася — таке буває під час еклампсії. Хоча навіть якби й не задихнулася, наступного дня однаково померла б, бо в неї розірвалися судини та відбувся дуже сильний крововилив у мозок. Це пізніше з’ясували, під час розтину. — Соня відчула, що посмішка зараз недоречна, та, різко посерйознішавши, тихо завершила: — Це все через судоми.

— Це все? — запитав Марк.

— Тобі мало? — образилася дівчина. — Ти чекав, що я наплету, що в Ярмуш під час пологів із живота виліз чужи…

Соня замовкла. Її погляд перемістився кудись за Маркову спину, очі покруглішали — і вона зірвалася на ноги. Соня підхопилася так швидко, що Марку здалося, наче всередині неї розпрямилася гігантська пружина. Хлопець розтулив рота, щоб запитати, що сталося, проте не встиг. Тонкий пронизливий зойк, який ніби видерли із нутрощів дівчини, боляче хльоснув по вухах. Соня вискнула, затулила рота обома долонями, проте затихнути не змогла — безладні, панічні крики рвалися крізь пальці, і за мить окремі зойки злилися в неперервне нелюдське верещання. Марк несамохіть скривився, затулив вуха й лише тоді усвідомив, що дівчина продовжує перелякано витріщатися на щось за його спиною.