Хлопчак озирнувся через ліве плече.

За кілька метрів від них, біля одного з найменших валунів, стояла Юля Гришина.

Марк сам не зрозумів, як опинився на ногах. Соня продовжувала істерично горлати, її вереск шматував мозок, як шрапнель. Марковими венами ринув кусючий холод, хлопець заціпенів, неспроможний відірвати очей від Гришиної — чи хай там що постало перед ним у її подобі. На ній була світло-фіолетова з чорними смугами трикотажна кофта й сині джинси із розрізами на колінах — Юля часто ходила в них до школи. Гришина безперестану крутила головою, дрібними, рваними посмиками кидаючи її з боку в бік. Складалося враження, що вона намагається повернути обличчя до Марка чи Соні, проте не може зупинити голову в потрібному положенні — щоразу, коли каламутні, закляклі очі натрапляли на когось із підлітків, голова, немовби на розхлябаних шарнірах, просковзувала далі, і Гришиній доводилося ривком повертати її назад.

Вона скидалася на поламану механічну ляльку.

Соні забракло повітря, і вона похлинулася криком. На мить запала важка тиша. Марк, скориставшись цим, витиснув:

— Юля? — Терпка скам’янілість ширилася його грудьми.

Гришина зрештою зафіксувала обличчя в необхідному положенні. Вона втупилася в Марка, проте погляд залишався несфокусованим. На кілька секунд істота завмерла, а потім кліпнула — раз, удруге, втретє, — і після кожного підіймання повік її притуманений погляд ставав більш чітким і виразним. Соня знову надривно закричала, у воланні з’явився металевий призвук — голосові зв’я´зки сягнули крайнього напруження, — а Марк не зводив вирячених очей із Гришиної та, попри паралізуючий страх, подумав, що в її кліпанні було щось неосмислене, заледве не тваринне. Ритмічні рухи повік нагадували кліпання насторожено застиглої ящірки чи безмозкого папуги.

— Юля?! — ще раз бовкнув він.

І тоді Гришина, не видавши жодного звуку, рушила до нього.

Те, що Соня побігла до входу в будинок, Марк збагнув, коли її надсадний вереск почав віддалятися. Хлопець позадкував, а через два кроки розвернувся та помчав слідом. Він, хоч і був огряднішим, невдовзі наздогнав дівчину: Соня не могла заспокоїтися та надто багато енергії марнувала на крик. До ґанку вони дісталися майже водночас. Дівчина розчахнула двері й пірнула досередини. Марк затримався та озирнувся. Гришина на негнучких ногах дибала схилом. Істота намагалася бігти, проте ноги зашпортувались, і вона падала ницьма, завалювалася відразу всім тілом, не виставляючи рук, неначе комік з епохи німого кіно, проте миттєво підхоплювалася та, погойдуючись, продовжувала вперто дертися до входу в котедж. Марк переступив поріг і захряснув за собою вхідні двері.