Довго чекати не довелося. Дебела постать Артема Бродового виринула на обсадженій кущами дорозі о 20:43. Віктор, затиснувши в руці змочений етилхлоридом тампон, нечутно вислизнув із машини. Артемові вуха затуляли велетенські навушники, тож чоловікові не довелося докладати надзусиль, щоб підкрастися до нього. Він лівою рукою обхопив підлітка за шию, а правою притиснув тампон до обличчя. Центнер легко струснув зі спини значно нижчого за себе Віктора й почав розвертатися, але поглянути на нападника не встиг. Очі закотились, і переросток лантухом гепнувся на асфальт. Насамперед чоловік нейлоновими хомутами стягнув хлопчакові руки та ноги, потім заклеїв скотчем рота, і тільки потім перетягнув його до машини.

Парк стояв порожній, ніхто їх не побачив.

Віктор відвіз десятикласника до Горині за Ходосами. Сам того не знаючи, він приволік Артема Бродового до нетрищ неподалік галявини, на якій рік тому Марк із Арсеном стежили за зорями та планетами Сонячної системи. Спершу чоловік посадив Центнера навпроти себе й пояснив, хто він такий. Власне, для цього й потрібне було алібі. Віктор хотів, щоб Артем його впізнав. І зрозумів, за що розплачується.

Центнер у відчаї заскиглив, сльози безперестану струменіли щоками, та чоловік не зважав. Він дістав із кишені куртки (також заздалегідь заготовлений) чавунний товкач для приготування приправ — товкач був завдовжки з Вікторове передпліччя і мав потовщення на робочому кінці, — а тоді, не кваплячись, узявся гамселити зв’язаного переростка. Він зламав Центнерові ніс, вибив вісім передніх зубів, перетворивши рот на криваву діру, і розтрощив надколінники (колінні чашечки), подбавши, щоб переросток більше ніколи не вийшов на баскетбольний майданчик. Насамкінець, діставши з машини цифрову фотокамеру, Віктор зробив кільканадцять фотографій зі спалахом. Картку пам’яті сховав до маленької кишеньки під поясом джинсів. Потому перерізав стяжку на ногах Артема, сів до машини та поїхав геть.

Перед Львовом Віктор зупинився на узбіччі та поміняв номерні знаки. У місті завів машину на мийку, після чого повернув її до провулка, звідки почав сьогоднішню подорож. На годинникові була перша ночі.

Чоловік прийшов додому о чверть по першій, розбудив дружину та наказав їй за будь-яких умов говорити, що він був удома о 22:30. Яна почала розпитувати. Віктор сказав, що мусив дещо зробити, що це пов’язано з Марком — ні, він не знайшов сина, ні, не знає, де він, — але вона повинна всім відповідати, що ввечері у п’ятницю, 10 лютого, її чоловік повернувся додому за півгодини до одинадцятої. Саме в цей час Григір Мовчан, насунувши кашкета на очі й високо піднявши комір вовняного пальто, пройшовся повз відеокамери вуличками, якими Віктор зазвичай прямував додому з пабу.