Приклад: «Те відчуття внутрішнього спустошення й абсолютного жаху, який ви відчуваєте, коли щось невидиме проникає у ваше життя…»

Спустошення Ліза Таттл

Спустошення

Ліза Таттл

Другого жовтня 1881 року чоловік на ім’я Роберт Оґастус Лаурі сидів у своєму будинку на околицях Пафкіпсі, штат Нью-Йорк, і почувався цілком затишно. Хоча і не мав звички «дякувати долі», він чудово усвідомлював, наскільки йому пощастило в житті. І він був задоволений усім, що мав, та водночас вирішив, що не розтринькає свій спадок, а скористається дарованою ним свободою подорожувати, читати й міркувати, щоб зробити власний внесок до скарбниці світового знання. Він збирався написати книгу.

Це не могла бути абияка книга (сучасних популярних письменників і поетів Лаурі глибоко зневажав). Ні, це мав бути видатний науковий твір. Роками, читаючи і розмірковуючи, він сушив голову над вибором найбільш гідної теми. Часом його вабили класики, філософи античних часів, часом – дослідження біблійних текстів, і з кожною прочитаною книжкою й газетою він схильний був коливатися в остаточному виборі.

Цього золотавого осіннього дня, підкріпившись чудовим обідом зі смаженого поросяти під соусом з яблук з власного саду, Лаурі обмислював свою останню ідею, яка стосувалася найсуперечливішої та найскладнішої книги Старого Заповіту. Кілька років він робив записи по Книзі Йова. Тепер же, зрозумівши, що цим записам і їхнім переглядам кінця-краю не буде, він подумував, що час уже припинити вагання і просто писати.

Ухваливши це рішення, він відчув себе напрочуд добре. Аж раптом, в одну мить, усе змінилося. Він зрозумів, що не один. Хтось – щось – з’явилося в кімнаті поряд із ним. Щось, із чим він ніколи в житті не стикався, сиділо в кутку, випромінюючи зло. Щойно Роберт Лаурі збагнув це, як його охопило відчуття безнадії та відчаю. Він не здатен був ворухнутися, наче огидне створіння тримало його в пазурах і повільно витягувало з нього життя.

Нагорі, у своїй спальні (дивно розташованій кімнаті з п’ятьма дверима й без жодних вікон), під час обіднього сну прокинулася Мінні Лаурі, розбуджена раптовим нападом страху. Перелякана, вона скочила з ліжка і, не зупинившись, щоб натягнути корсет чи взути капці, кинулася крізь кімнату Емми на сходову клітку і вниз на перший поверх, уздовж по коридору і вглиб будинку, де вона ривком розчахнула двері до кабінету батька і швидким поглядом окинула кімнату.