– Так, казали. Я навіть пошукала додаткову інформацію, аби знати точно, як це працює. Та, наскільки я розумію, не існує ефекту зворотного підігріву, що перетворює людей на кригу під час аномальної спеки. Хоча я колись вважала, що зі мною так і станеться, – додала я.

Міллі-Лу дивилася на мене, роззявивши рота.

– Люсі, та ти геній. «Ефект зворотного підігріву». Чому я про це не подумала?

– Бо це абсурдно, – відповіла я. – Я щойно його вигадала.

– Удача прихильна до підготованого розуму, – промовила вона, при кожному слові тицяючи олівцем мені в лоба. – Ти казала про те, що бачила, навіть не усвідомивши, що бачила це.

– Мій розум не був підготований.

– Мій був. Добре, що я це слухала. – Вона швиденько зібрала свої нотатки. – І я знаю, з ким саме треба поговорити.

Ми заскочили Дені Вашинґтон, коли вона вже збиралася йти. Вона не дуже зраділа, побачивши нас.

– Якщо вам бракує фотографій, то в мене погана новина, – сказала вона Міллі-Лу, накриваючи друкарську машинку в себе на столі й беручи сумочку. – Мій бос тут з парою експертів з Джеферсон-Сіті. Вони пакують тіла для транспортування.

– Усе гаразд, – відповіла Міллі-Лу. – Я подумала, що ми можемо поговорити про попередні випадки.

– Попередні випадки? – Дені Вашинґтон розсміялася, але при цьому мала дещо знервований вигляд.

– Люди, замерзлі на смерть під час спекотної погоди, – уточнила Міллі-Лу.

Дені Вашинґтон розсміялася знову, цього разу щиріше.

– Таких небагато. Мій бос три роки працює тут і каже, що ніколи не бачив нічого подібного.

– Я впевнена, що не бачив. Останні три зими були чистісіньким пеклом.

Міллі-Лу коротко виклала їй те, що розповіла мені, раз у раз звіряючись зі своїми записами. Дені Вашинґтон слухала, мигцем поглядаючи на мене, намагаючись зрозуміти, чи сприймаю я все це серйозно. Я намагалася надати своєму обличчю нейтрального виразу.

– Не розумію, – сказала вона нарешті, коли Міллі-Лу закінчила. – Ви гадаєте, якщо хтось замерзає на смерть улітку, це означає, що в нас буде м’якіша зима?