Череп прибрав до рук рядовий Гопкінз, який знайшов благодать в азартних іграх, і невдовзі продав його за фунт Вірджинії[250] Стабзу, який знайшов благодать в Єгові. Стабз, виряджаючи свого сина Зоровавеля на пошуки кращої долі до Нової Англії 1661 року (бо йому здавалося, що атмосфера Реставрації[251] згубно впливає на богочестивого молодого йомена[252]), дав йому череп святого Ібіда — чи то, радше, брата Ібіда, бо ж він цурався всього, що було пов’язане з папізмом — як талісман. Ступивши на берег у Салемі, Зоровавель поклав череп на журнальний столик в ошатній хатині, яку він звів біля водонапірної вежі. Проте перші віяння Реставрації не минули для нього безслідно — пристрастившись до азартних ігор, він програв череп такому собі Епенету Декстеру, проїжджому громадянину Провіденса.

Череп зберігався у домі Декстера, у північній частині міста неподалік сучасного перехрестя вулиць Норт-Мейн та Олні, під час наскоку Конончета[253] 30 березня 1676 року у роки Війни Короля Філіпа[254]; проникливий сахем[255] збагнув, що це річ вельми цінна і шанована, тож на знак прихильності послав його у Коннектикут до табору Пекотів[256], з якими він саме вів перемови. Четвертого квітня вождь потрапив у полон до колоністів і невдовзі пішов на ешафот, але мандри многостраждальної голови Ібіда цим не завершились.

Пекоти, ослаблені попередньою війною, нічим не могли допомогти нарраґансеттам[257], які потрапили під удар наступними, а 1680 року голландський торговець хутром із Олбані, Петрус ван Шах, за скромну суму придбав знаменитий череп у двох ґульденів[258], він-бо збагнув його цінність за напівзатертим написом, виконаним ломбардським мінускулом[259] (слід пояснити, що у сімнадцятому столітті палеографія належала до сильних сторін новоанглійських торговців хутром).

На превеликий жаль, 1683 року французький купець Жан Ґреньє викрав реліквію у ван Шаха, впізнавши у своєму папістському захваті риси того, кого ще з пелюшок був привчений пошановувати як Сент Ібíда. Ґреньє, гнаний своїм побожним прагненням вирвати цей святий символ із рук протестанта, однієї ночі проломив сокирою голову ван Шаха і втік зі своїм трофеєм на північ. Утім, невдовзі його пограбував і замордував подорожній-метис Майкл Савард, який і забрав череп — хоча з огляду на свою малограмотність і не міг зрозуміти, наскільки він цінний, — щоб додати його до своєї колекції, яка складалася зі схожих, проте дещо новіших зразків.

Після смерті останнього у 1701 році його син П’єр, також метис, серед усього іншого продав череп емісарам Сак-Фоксів[260], і наступного разу його знайшли аж через кілька десятиліть біля тепе[261] вождя — знайшов його Шарль де Лянґляд, засновник факторії у Ґрін Бей, Вісконсин. Де Лянґляд поставився до цього священного предмета з належною шанобливістю і викупив його за солідну кількість скляних намистин; проте відтоді череп устиг пройти через безліч рук — його продали в поселення біля верхів’їв озера Віннебаґо, тоді племенам, що населяли узбережжя озера Мендота[262], аж ось нарешті, на початку дев’ятнадцятого сторіччя, він потрапив до рук Соломону Жуно, французу, який працював у факторії Мілуокі, що стоїть поміж річкою Меноміні та узбережжям озера Мічиган.