Після узурпації Вітігеса[239] Ібід потрапив у немилість, на деякий час навіть опинившись у в’язниці; проте прихід візантійсько-римської армії під проводом Велізарія[240] посприяв швидкому поверненню йому свободи і почестей. Впродовж облоги Риму він хоробро бився на боці захисників міста, а після зняття облоги вирушив за орлами Велізарія[241] до Альби, Порту та Центумцелли[242]. Після облоги Мілану франками Ібіда обрали для супроводу освіченого єпископа Дація до Греції, тож іще 539 року він жив з ним у Коринфі. Близько 541 року він переїхав до Константинополя, де повсякчас насолоджувався імператорським фавором як з боку Юстиніана, так і з боку Юстина Другого[243]. Імператори Тиберій та Маврикій глибоко шанували його літа і чимало прислужилися його безсмертю — особливо Маврикій, якому подобалося вишукувати свій родовід у давньому Римі навіть незважаючи на те, що народився він у Аравії, в Каппадокії[244]. Саме Маврикій до 101-го року від народження поета подбав про те, щоб його праця стала настільним посібником у школах імперії, і, очевидно, саме це виявилося смертельним емоційним ударом для старого ритора, оскільки він мирно упокоївся у своєму домі біля церкви Святої Софії за шість днів до вересневих Календ, 587 р. н.е., на 102-му році свого життя.

Його останки, незважаючи на проблемне становище Італії, забрали для погребіння до Равенни; проте на околицях Классе[245] процесію перехопили, і над конфіскованими останками поглумився ломбардський герцог Сполетто, забравши його череп на подарунок королю Автарію[246] як заздоровну чару[247]. Череп Ібіда шанобливо переходив від батька до сина у ломбардській королівській лінії. Після захоплення Падуї Карлом Великим 774 року череп забрали у розбитого Дезидерія, так він потрапив до обозу франкського завойовника. Насправді, саме з цієї посудини папа Лев помазав цього героя-кочівника імператором Священної Римської імперії. Карл забрав череп Ібіда до своєї столиці в Екс, а невдовзі — подарував його своєму саксонському навчителю Алкуїну[248], а після смерті останнього 804 року череп перейшов до його родичів у Англії.

Вільгельм Завойовник, знайшовши череп у ніші абатства, куди його заховала набожна рідня Алкуїна (вірячи, що то череп святого, який своїми молитвами змусив ломбардців зникнути), віддав належні почесті його давності; навіть нещадні вояки Кромвеля[249], знищивши 1650 року абатство Баллілох, що в Ірландії (а туди її потаємно перевіз якийсь благочестивий папіст ще 1539 року, коли Генріх VII скасував права англійських монастирів), відмовились глумитися над такою шанованою реліквією.