«Поруч із Флетчером на задньому дворі», — раптово спалахнула думка в голові у Стіва, і він відчув, як його тіло стало крижаним.
— У Блек-Спрінзі.
— Цього я і боявся, — зітхнув Воррен.
— То проблема?
— Ні. Звичайно ж, ні. Вам буде надано усі можливості, щоб зробити так, як вважаєте за потрібне, можете на це розраховувати. Просто ми непокоїмося — і це ще м’яко сказано. Поведінка Катаріни змінилася, усі в місті психують. Ми не знаємо, чого ще чекати.
— Воррене, Тайлер, імовірно, якимось чином почув її шепіт. Хіба це не єдине розумне пояснення? То був жахливий нещасний випадок.
— Минулого вечора вона напала на Роберта, — стиха докинув Воррен.
Стів і Джоселін приголомшено втупилися в нього.
— Не хвилюйтеся, з ним усе гаразд. Просто ми всі шоковані. Ми геть нічого не розуміємо, скидається на навмисний напад.
— Але чому вона робить такі речі? — запитала Джоселін, і її досі тремтячий голос став уривчастим. — Стіве, чому вона вбила Тайлера? Я намагаюся не думати про це, але знову і знову я це бачу, бачу, як він там висить… а потім бачу, як Метт набиває собі рот тими грибами… То був не він, ти ж це знаєш, то
Сльози текли в неї по щоках.
— Стіве, допоможи мені, будь ласка, обійми мене, просто зараз.
Стів зробив це. Він обняв її і тримав в обіймах, а вона невтішно ридала в його сорочку, але то не справляло на нього жодного враження. Йому здавалося, що він обіймає кусень тіста. І весь цей час він виглядав із вікна і дивився на людей, що йшли круговою алеєю під виючим вітром, і в кожного були власні внутрішні примари і сумні спогади. Але вони йшли додому, і ті обставини, що спонукали їх прийти до лікарні, віддаляться від них; вони прийдуть до своїх домівок, де на них чекатимуть діти під різдвяними ялинками. Несподівано Стів побачив перед собою жахливо чітку картину того, як діти плавають у великих банках із формальдегідом під сосновими лапами — голі, роздуті дитячі тіла у жовтуватій воді, один з них — Тайлер, в його вирячених очах відбиваються різдвяні вогники.