Деякі шляхи, якими ти вирушаєш, ведуть тебе крізь таку темряву, і хода тими шляхами — або аморальність, або божевілля.

Ні. Не божевілля. Стів знав це. Любов.

Катаріну змусили пожертвувати однією дитиною, щоб урятувати іншу. Як ще це назвати, якщо не любов’ю?

Стів прослизнув у двері й вклав ключ у замок. Він зачинив двері за собою, повернув ключ і з грюкотом засунув засув, доки до нього не дісталися чиїсь руки.

Він впав і покотився вниз крутими сходами.

Вдарився об підлогу і залишився лежати на місці приземлення, скулившись на холодному камінні й стогнучи від болю. У склепі була чорна пітьма — до такої пітьми ніколи не зможуть звикнути людські очі. Але брак видива з лишком покривався надміром звуків. Він чув, як хтось грюкав у двері, чув нескінченні удари об дерево, що не піддавалося, і звуки ці були гучнішими за ревіння вогню. А ще він чув, як кричали люди. Ніби то були крики привидів. Одного разу йому почулося, як хтось викрикував його ймення — і в тому болісному крику були мука і скорбота. Якась думка загрозливо спливла на поверхню його розуму, але він несамовито прогнав її.

Стів перекотився на спину. Розплющив очі, заплющив їх, знову розплющив.

Тут було цілком комфортно. Пітьма його якраз влаштовувала.

У пітьмі він почав міркувати про любов. Десь там, у іншому світі, він ще міг чути крики людей, які вмирали, і йому ввижалося, що то був спів тих проклятих душ. Стів скулився у клубок, намагаючись стати якомога меншим, і заткнув пальцями вуха. А потім почав співати.

Піснею він заколисав себе і, перш ніж поринути в сон, прошепотів: «Я люблю тебе, Тайлере».

Але у тій пітьмі ніхто йому не відповів.

А в той самий час Катаріна стала на узвишші, й тепер вона була саме такою, якою всі діти Блек-Спрінга бачили її у найжахливіших кошмарах. Відьмою, народженою у скверні гріха, що зверталася до сил, старіших за саме людство, до сил, які жили у куточках всесвіту, що постаріли ще до того, як народилася земля. Вона стояла на Храмовому пагорбі обличчям до церкви, що палала, і, здіймаючи руки до небес, робила ними жести, схожі на жести стародавніх друїдів, мурмочучи перекручені слова і звуки мовою, якої ніхто з її стада не міг би ідентифікувати, але від якої кожна їхня волосина ставала сторч. Деякі з них побачили її й закричали, але Катаріна продовжила звертатися до небес із заклинаннями, народженими у підземному світі…