Наприкінці 1915 р. опиняється на фронті. Важко контужений під Мінськом, лікується у Вороніжі, згодом опиняється у Московщині. Ця обставина поглиблює його національну свідомість і стимулює антиросійський настрій. На початку революції 1917 р. вертається до Рівного і стає одним із найактивніших організаторів національно-культурною й політичного життя Рівненщини, рівненської «Просвіти».

З приходом польської окупаційної влади на Західну Волинь Антін Нивинський стає в ряди безкомпромісових борців проти влади, повністю підпорядкувавши своє особисте життя політичній боротьбі, живе у злиднях, мешкаючи в Рівному та Здолбунові. Як журналіст працює постійно у місцевих волинських часописах: «Громаді» (Луцьк), яку сам редагує (1923), потім як співпрацівник «Української Громади» у «Громадськім Голосі» та гумористичному «Зизі» (Львів).

Літературну діяльність розпочинає дуже молодим, друкуючи свої перші оповідання в «Українській Трибуні» (Варшава, 1920), в альманасі «Метуса» (1922), в «Новій Україні» (Прага, 1925) та у варшавському альманахові-квартальнику «Ми» (1939, № 8–9), звідки походить «Поліщуцька мати», у львівському журналі «Назустріч» (1936). У 1938 р. у Львові вийшла збірка історичних оповідань «Віки пливуть над Києвом».

У Львові з приходом більшовиків та у варшавській пожежі 1944 р. загинули рукописи творів, написаних у 1930-х роках: «Збірка поліських оповідань», історична повість «Полум’яний їздець» та повість «Здобувачі».