Капітан Мітчелл сидів, розвалившись на стільці, кидав навсібіч задоволені погляди і частував гостя товстими сигарами, простягаючи через стіл повну коробку.

— Скуштуйте під каву цього зілля. Місцевий тютюн. Така чорна кава, як в Amarilla, сер, не трапиться вам ніде у світі. Ми дістаємо зерно зі знаменитої кафетерії біля підніжжя гір — тамтешній власник присилає нам три мішки щороку як подарунок своїм одноклубникам на згадку про бій з гвардійцями Ґамачо, коли наші кабальєро вели вогонь із цих самих вікон. Він був тоді в місті і брав участь у бою, сер, до самого кінця. Каву привозять на трьох мулах — не залізницею, як звичайно, в жодному разі! — просто на патіо, і супроводжують її верхові пеони на чолі з управителем маєтку, який підіймається сходами в чоботах з острогами й офіційно передає мішки нашому комітетові зі словами: «На пам’ять про тих, хто загинув третього травня». Ми називаємо це кавою Tres de Mayo[222]. Покуштуйте.

І капітан Мітчелл підносив до вуст крихітну філіжанку з таким лицем, ніби приготувався вúслухати проповідь у церкві. І, поки тривала умиротворена мовчанка, висьорбував нектар до дна, огорнутий хмарою сигарного диму.

— Погляньте на цього чоловіка в чорному, он саме виходить, — знову починав він, квапливо нахилившись до гостя. — Це славетний Ернандес, воєнний міністр. Спеціальний кореспондент «Таймз», який написав оту приголомшливу серію репортажів, назвавши Західну Республіку «Світовою Скарбницею», цілу статтю присвятив йому та створеному ним підрозділу — знаменитим карабінерам Кампо.

Гість капітана Мітчелла, зацікавлено придивившись, бачив поважну постать у чорному сюртуку з довгими фалдами — видовжене незворушне обличчя, опущені повіки, перетяте горизонтальною зморшкою чоло, довге сиве волосся на яйцеподібній голові, ріденьке на маківці й охайно розчесане на всі боки, завиті пасма спадали на шию та плечі. Так ось він який, славетний бандит, яким цікавилась уся Європа! Він надів сомбреро з високою тулією та широкими пласкими крисами, навколо правого зап’ястя була намотана вервиця з дерев’яних намистин. А капітан Мітчелл провадив далі:

— Покровитель сулакців, які втекли від люті Педро Монтеро. Як генерал кавалерії він разом із Барріосом відзначився під час штурму Тоноро, де був убитий сеньйор Фуентес та рештки монтеристів. Він — друг і смиренний слуга єпископа Корбелана. Слухає по три меси щодня. Закладаюся, що дорогою додому, на сієсту, він зайде до собору, аби прочитати молитву-другу.

Капітан мовчки випускав з сигари кілька клубків диму, а тоді страшенно поважним тоном виголошував: