І сáме до портової контори він вів того чи іншого привілейованого пасажира, якого зустрів був власною шлюпкою, і запрошував на хвильку присісти, поки він підпише деякі документи. І капітан Мітчелл, і собі всівшись за свій стіл, далі гостинно говорив:

— Якщо ви хочете побачити все за один день, то часу не так уже й багато. Ми завітаємо на ланч до клубу Amarilla — хоча я, знаєте, належу ще й до англо-американського клубу гірничих інженерів та бізнесовців, — а також до Mirliflores[220], нового клубу — там і англійці, і французи, й італійці, кого тільки немає, — переважно жваві молоді люди, які схотіли зробити комплімент старому резидентові, сер. Але ми підемо на ланч до Amarilla. Припускаю, це вас зацікавить. Щось таке типово місцеве. Представники перших родин. До цього клубу належить сам президент Західної Республіки, сер. На патіо — славний старий єпископ зі зламаним носом. Гадаю, шедевральна скульптура. Кавальєре Паррочетті — ви ж знаєте Паррочетті, славетного італійського скульптора? — працював тут два роки — був дуже високої думки про нашого старого єпископа… Ну ось! Тепер я весь до ваших послуг.

Гордий своїм досвідом, перейнятий почуттям історичної важливості людей, подій та будівель, він просторікував, сиплючи уривчастими фразами й легко помахуючи короткою товстою рукою, аби привілейований бранець нічого не міг «випустити з уваги».

— Як бачите, будується багато будинків. Перед Відокремленням це була рівнина, покрита вигорілою травою й повита хмарами куряви, з дорóгою до пристані, якою їздили запряжені волами вози. Та й усе. Ось Портові ворота. Мальовничо, хіба ні? Раніше тут місто й закінчувалося. Зараз ми в’їжджаємо на Calle de la Constitutión. Зверніть увагу на старовинні іспанські будинки. Велична гідність. Га? Припускаю, за часів віцекоролів сáме так усе й було, крім бруківки. Тепер вона дерев’яна. Отам Національний банк Сулако зі сторожовими будками обабіч брами. З цього боку — «каса» Авельяносів із зачиненими віконницями на першому поверсі. Тут живе чудесна жінка — панна Авельянос — прекрасна Антонія. Ну й характер, сер! Історична жінка! Навпроти — «каса» Ґулдів. Шляхетна брама. Так, Ґулдів, яким належить та сама Ґулдова концесія, яку тепер знає увесь світ. Я володію сімнадцятьма 1000-доларовими акціями Об’єднаних копалень Сан-Томе. Це всі мої скромні заощадження за ціле життя, сер, і цього буде досить, щоб забезпечити мені комфорт до кінця моїх днів, коли я вийду на пенсію і повернуся на батьківщину. Розумієте, я пристав до спілки на вигідних умовах. Дон Карлос — мій великий друг. Сімнадцять акцій — це ж непоганий капіталець, аби і в спадок лишити. Я маю племінницю, заміжню за священником — людиною вельми достойною, він має маленьку парафію в Сассексі, дітей у них купа. Сам я ніколи не був жонатий. Моряк має дотримуватися самозречення. Стоячи під цією самою брамою, сер, з кількома молодими інженерами, готовими захищати цей дім, де ми зустріли так багато доброти й гостинності, я побачив першу й останню атаку вершників Педріто на війська Барріоса, який саме захопив Портові ворота. Кавалерія не витримала вогню з нових гвинтівок, які доправив той бідолашний Деку. Стрілянина була кровопролитна. За мить вулицю загатили незліченні трупи людей та коней. Більше наступу не було.