Він сказав це з такою щирою усмішкою й так гостинно, що мені язик не повернувся відмовитися, хоча я бачив його вперше в житті.

– Сер, ви дуже люб’язні, – зразу ж відповів я. – Маю за честь прийняти запрошення. Передайте, будь ласка, уклін місіс Марґован і запевніть її, що я прийду.

Потиснувши мені руку й попрощавшись добрим словом, чоловік пішов далі. Очевидно, переплутав мене й Джона. До таких помилок я звик і не виправляв їх, якщо йшлося не про серйозні справи. Але звідки я дізнався, що цього джентльмена звуть Марґованом? Таке прізвище не з тих, що спадають на думку, коли вгадуєш, як звернутися до незнайомої людини. Я ж ніколи його й не чув.

Наступного ранку я поспішив до місця роботи мого брата. Він якраз виходив із контори. Мав отоварити векселі. Розповівши, як учора через мене Джон став зв’язаний словом, я додав, що залюбки поведу далі гру, якщо його не цікавить цей візит.

– Дивна річ, – задумливо відповів Джон. – Маргован – єдиний у конторі, кого я добре знаю і кому симпатизую. Сьогодні вранці ми звично привіталися, й раптом щось смикнуло мене за язик сказати: «Пробачте, містере Марґоване, але я забув спитати, яка ваша адреса». Я дізнався цю адресу, але ось до цього моменту за жодні скарби світу не зміг би пояснити, навіщо вона мені. Вельми люб’язно, що ти ладен розплатитися за наслідки своєї нескромності, але я, якщо твоя ласка, сам піду на цей званий обід.

Не раз і не два ходив він на ті обіди – як на мене, надто часто, й це йому не пішло на користь. Маю на увазі не якість їжі, а те, що Джон закохався в міс Марґован, попросив у неї руки й дістав холодну згоду.

Мене сповістили про їхні заручини. Минуло кілька тижнів – малувато для того, щоб я, не порушивши правил хорошого тону, міг познайомитися з братовою нареченою та її родичами. Саме в той час мені зустрівся на Керні-стріт якийсь красень, розпусний на вигляд. Щось спонукало мене піти назирці за ним, і я зробив це безоглядно, не соромлячись свого вчинку. Він повернув на Ґірі-стріт, дійшов до парку Юніон-сквер, глянув на годинник і став походжати алейками, очевидно чекаючи когось. Невдовзі до нього приєдналася молода, елегантно вбрана вродливиця. Удвох вони подалися вулицею Стоктон-стріт, а я рушив за ними. Звідкись знав, що тепер мушу дуже обережно поводитися. Хоча я бачив цю дівчину вперше, та чомусь відчував, що вона впізнає мене з першого погляду. Ця парочка кілька разів переходила з вулиці на вулицю, аж нарешті, квапливо роззирнувшись навсібіч і мало не помітивши мене (я встиг метнутися в найближчий під’їзд), увійшла в будинок, адресу якого волію не називати. Розташування цього будинку краще, ніж його репутація. Якби хтось сказав, що ось ця моя забава в шпигуна почалася просто так, з доброго дива, я б рішуче заперечив. А те, вважаю я її ганебною чи ні, залежить від моєї думки про людину, якій довіряю свою історію. Про цю забаву, як важливу частину розлогої відповіді на Ваше запитання, я розповідаю Вам, не вагаючись і не соромлячись.