– Там, – Гнат кивнув на свій кабінет.

Оксен, ще веселіше поблискуючи очима, ступнув до дверей. Гнат вихопив наган, вставний зуб хижо блиснув:

– Назад!

Оксен здивовано вирячився на Гната.

– Ти що, здурів?

– До заарештованого не пущу. Закон.

– Дайте хоч закурити, – жадібно проскімлило з-за дверей.

Оксен так розреготався, що залисини зробилися червоними, а тверде тіло, обтягнуте зеленим френчем, заходило дрижаками.

– Ну й ну, – сміявся він, схопившись за живота. – Дай же йому закурити. Знайшов політика! Ах-ах-ах! – крутився від сміху Оксен. – Ти що ж, і мені не довіряєш? А може, я його на поруки візьму?

– Не довіряю.

– Я в тебе на приміті?

– Воєнне врем’я: батькові рідному – і то не вір.

– Ну що ж, у районі розберемося.

В Зіньків приїхали в обід. Містечко жило тривожним життям: двері магазинів позакривані, на базарі пусто, бездомні собаки бродять там, обнюхуючи купи сміття; велике вікно перукарні заклеєно навхрест газетними стьожками; на високій пожежній вежі ходить вартовий з гвинтівкою і пильнує небо. Під вербами стоять військові машини, замасковані гіллям. Бійці вивантажують якісь ящики. В міському парку, задерши вгору чорне рильце, – зенітний кулемет. Обслуга розташувалась в холодку. Один, накривши лице пілоткою, спав, другий сидів босий, змотуючи в рулончики обмотки. На запиленій траві сушилися онучі. Біля мосту закіптюжений з ніг до голови боєць пропускав машини. Заткнувши за ремінь пілотку, мокрими, брудними від поту пальцями перелистував пошарпані на ганчірки документи. Кузьма хотів перехитрувати, але боєць махнув рукою.

– Стій! Куди преш?

Кузьма засмикав віжками, зупинив конячину. Через міст проїхати неможливо – у два ряди стоять машини. На машинах евакуйовані євреї – волосся розпатлане, обличчя змучені, очі з сухим полиском, повні жаху – все на небо поглядають. Євреї тривожно говорять між собою гортанною, швидкою мовою, притискають до грудей окатих, кучерявих малюків, що по-старечому витягають із брудних сорочок худенькі шиї.

– Сара, ти знову лопнула стакан? Чим же ми тепер будемо пити воду? – лається стара сива єврейка з виснаженими очима.

– Ах, навіщо кричати, коли є залізний кухоль.

– Скажіть, де у вас базар? Немає? А де ж купити молока для дітей? Беба, тут немає близько базару і молока. Що ж робити?

– У першому селі купимо.